ДУШПАСТИРЮВАННЯ СПІВУЗАЛЕЖНЕНИХ У СІМ’Ї З АЛКОГОЛЬНОЮ ПРОБЛЕМОЮ Магістерська робота

25.07.2011

Український Католицький Університет

Філософсько-богословський факультет

Львівська Духовна Семінарія

Душпастирювання співузалежнених у СІМ’Ї з алкогольною проблемою

Магістерська робота 

 

 

Студент:  Маркіян Шеремета

 Науковий керівник:  о. Андрій Логін

доктор морального богослов’я

ЗМІСТ

 

 

Вступ……………………………………………………………………………………………………………………….. 5 

 

Розділ 1. Сутність явища співузалежнення………………………………………………………… 10 

1.1 Огляд наукових тлумачень поняття «співузалежнення»……………………. 10 

1.2 Історія виникнення поняття «співузалежнення»………………………………… 12 

1.3 Діагностичні критерії співузалежнення……………………………………………….. 15 

1.4 Симптоми співузалежнення………………………………………………………………….. 17 

1.5 Передумови виникнення співузалежнення………………………………………….. 18 

1.6 Паралелізм проявів алкогольної залежності та співузалежнення……… 20 

1.7 Фази протікання співузалежнення……………………………………………………….. 21 

1.8 Ознаки сім’ї з алкогольною проблемою………………………………………………… 23 

 

Розділ 2. Психологічно-емоційний, фізичний та духовний стан співузалежнених від алкоголю осіб……………………………………………………………………………………………………………………………….. 25 

2.1 Психологічні проблеми співузалежнених від алкоголю осіб……………… 25 

2.1.1 Порушення границь особистості………………………………………………….. 25 

2.1.2 Проблеми самооцінки…………………………………………………………………… 26 

2.1.3 Заперечення………………………………………………………………………………….. 28 

2.1.4 Контролююча поведінка………………………………………………………………. 29 

2.1.5 Бажання рятувати оточуючих……………………………………………………… 29 

2.1.6 Драматичний трикутник Карпмана…………………………………………….. 31 

2.1.7 Нав’язливі думки………………………………………………………………………….. 32 

2.1.8 Схильність до категоричних суджень………………………………………….. 33 

 

 

2.2 Емоційний стан співузалежнених від алкоголю осіб………………………….. 34 

2.2.1 Здавлювання власних почуттів……………………………………………………. 34 

2.2.2 Сором та почуття провини…………………………………………………………… 35 

2.2.3 Страх та тривога………………………………………………………………………….. 36 

2.2.4 Гнів……………………………………………………………………………………………….. 37 

2.2.5 Відчай……………………………………………………………………………………………. 38 

2.3 Фізичний стан співузалежнених від алкоголю осіб…………………………………….. 39 

2.4 Духовний стан співузалежнених від алкоголю осіб……………………………………. 40 

 

Розділ 3. Душпастирювання співузалежнених за методом Духовної терапії…… 42 

3.1 Сутність та завдання методу Духовної терапії…………………………………….. 42 

3.2 Огляд програми Духовної терапії…………………………………………………………… 43 

3.3 Молитва про душевний спокій……………………………………………………………….. 44 

3.4 Щоденник почуттів…………………………………………………………………………………. 45 

3.5 Вступне заняття……………………………………………………………………………………… 46 

3.6 Перший крок…………………………………………………………………………………………….. 47 

3.7 Другий крок……………………………………………………………………………………………… 48 

3.8 Третій крок……………………………………………………………………………………………….. 49 

3.9 Четвертий крок…………………………………………………………………………………………. 50 

3.9.1 Аналіз обрáз………………………………………………………………………………….. 51 

3.9.2 Праця з почуттями провини та сорому………………………………………… 51 

3.9.3 Відкриття гніву та ненависті………………………………………………………… 52 

3.9.4 Виявлення страхів………………………………………………………………………… 52 

3.9.5 Вербалізація ситуацій жорстокості та насилля…………………………….. 53 

3.10 П’ятий крок…………………………………………………………………………………………….. 54 

3.11 Шостий крок…………………………………………………………………………………………… 55 

3.12 Сьомий крок…………………………………………………………………………………………… 55 

3.13 Восьмий крок…………………………………………………………………………………………. 56 

3.14 Дев’ятий крок…………………………………………………………………………………………. 56 

3.15 Десятий крок………………………………………………………………………………………….. 57 

3.16 Одинадцятий крок…………………………………………………………………………………. 57 

3.17 Дванадцятий крок…………………………………………………………………………………. 58 

 

Висновки………………………………………………………………………………………………………………. 59 

 

Додатки…………………………………………………………………………………………………………………. 63 

 

Список використаної літератури…………………………………………………………………………. 67 

 

 


 

 Вступ

Дана магістерська робота розглядає проблему співузалежнення осіб, які живуть у тісному контакті з алкозалежними, а також методику душпастирської допомоги таким особам.

Щоб надати відповідну душпастирську допомогу співузалежненим, потрібно розуміти специфіку їхнього стану. Без розуміння цього існує небезпека допуститися помилок у розмові з ними та своїми діями ще більше утверджувати таких осіб у їхніх співзалежних способах поведінки. Наша Церква донедавна не мала специфічної програми душпастирювання таких осіб. Зі священиками не проводилась роз’яснювальна робота стосовно розуміння внутрішнього стану цих осіб та причин виникнення співузалежнення.

Об’єктом дослідження праці є стан співузалежнення, предметом – метод Духовної терапії співузалежнених.

Завданням даної праці є надати душпастирям компетентну інформацію щодо стану співузалежнених від алкоголю осіб та познайомити їх з методом Духовної терапії для праці з співузалежненими.

Найчастіше про допомогу у зв’язку з алкогольною проблемою звертаються саме подруги узалежнених. Важливо, щоб душпастир не пропустив цей момент і зумів перетворити часто нездорову мотивацію співузалежнених «змінити питущого» у мотивацію стати на шлях духовного пробудження та звільнення від співзалежних моделей поведінки. Таким чином співузалежнені перестануть підживлювати алкоголізм партнера, та зможуть подати йому руку допомоги у визволенні з алкогольної залежності.

Практично кожна українська сім’я стикається з проблемою алкоголізму. Вирішенню цієї проблеми надає щораз більше ваги Церква і соціальні структури, створюються реабілітаційні центри, при парохіях відкриваються порадні для узалежнених, створюються групи взаємопідтримки узалежнених. Проте досвід західних реабілітаційних установ показує, що для досягнення тривалої тверезості недостатньо праці лише з узалежненими. Після реабілітації особа з алкогольною залежністю повертається у своє сімейне середовище, її очікують ті ж моделі поведінки близьких, які не сприяють продовженню зцілення і часто стають причиною зриву та марнування результатів реабілітації.

Потрібно розуміти, що співузалежнення за деякими ознаками є навіть важчим, ніж алкогольна залежність. Цей стан не зникає сам по собі коли узалежнений перестає вживати алкоголь. З моменту настання тверезості співузалежнений втрачає виправдання існуванню всіх своїх життєвих проблем. Він змушений констатувати руїну власного життя. Співузалежненим важко це сприйняти, тому вони підсвідомо штовхають залежну від алкоголю особу до продовження пиття, щоб повернутися до звичного для них стану співузалежнення. Розірвання цього замкнутого кола можливе лише за одночасної терапії осіб з алкогольною залежністю та співузалежнених. З початку 80-х років це практикується у провідних реабілітаційні установах на Заході. Цього року програму терапії співузалежнених планує запровадити реабілітаційний центр Греко-Католицької Церкви «Назарет», що знаходиться у місті Дрогобич.

Актуальність проблеми співузалежнення полягає також у тому, що діти, виховані у сім’ях з алкогольною проблемою, замість безумовної любові та прийняття, отримували взірці співузалежненої поведінки батьків. Дорослі діти таких сімей переносять ці взірці на свої майбутні сім’ї[1]. Таким чином алкогольна проблема та проблема співузалежнення лавиноподібно поширюється з покоління в покоління. Дуже важливо, щоб Церква могла правдиво інформувати суспільство про небезпеку алкоголізації та надавати компетентну душпастирську допомогу узалежненим та членам їхніх родин.

Дане дослідження обмежується розглядом проблеми співузалежнення подругів алкоголіків, співузалежнення дітей та родичів, як також співузалежнення від інших аддиктивних станів не розглядається. Душпастирська діяльність розглядається в рамках програми Духовної терапії співузалежнених, розробленої підкомісією «За тверезість життя» УГКЦ.

Існує багато літератури на тему алкогольної залежності, проте проблема співузалежнення розглядається в ній досить поверхнево, ще важче знайти інформацію про духовні аспекти співузалежнення.

Основні праці на тему співузалежнення були написані в середині 80-х років минулого століття, їх авторами є американські фахівці: Сермак, Уітфілд, Поттер-Ефрон, Веґшайдер-Круз та інші. У цей час на Заході проявляється значне зацікавлення проблемою співузалежнення, активно розвивається рух Анонімних Співузалежнених. Ці праці в основному спираються на психологічних та психотерапевтичних аспектах явища, духовна сторона проблеми в них здебільшого релятивізована, базована на загальнолюдських цінностях.

В середині дев’яностих зацікавлення проблемою на Заході дещо послаблюється – нові автори, такі, як Шеф, Меллоді, Вайнхолд, Копелло, виявляють ширший підхід у розумінні співузалежнення. Вони ототожнюють співузалежнення з порушенням нормального психологічного розвитку людини, говорять не тільки про співузалежнення від алкоголю, а й про залежність від стосунків та співузалежнення від інших аддиктивних чинників.

Серед авторів українського походження слід відзначити Валентину Москаленко та Володимира Литвиненка. Їхні праці містять фахову інформацію, здебільшого базовану на дослідженнях американських авторів, проте підкріплену великим досвідом роботи зі співузалежненим на наших теренах.

Багато корисної інформації на тему співузалежнення можна знайти в Інтернет ресурсах на порталах реабілітаційних установ та асоціацій психологів. Практичні матеріали на тему терапії членів сімей з алкогольною проблемою можна знайти на особистих сторінках та блогах багатьох психотерапевтів, що в доступній формі діляться своїми напрацюваннями та відповідають на запитання відвідувачів.

Формулювання «співузалежнення» не зустрічається в документах Католицької Церкви. В церковних документах робиться наголос на правильному фундаменті побудови сімейних стосунків та прагненні особи до всебічної досконалості задля злуки з Богом.

Підсумовуючи, варто зазначити, що література на тему співузалежнення носить переважно публіцистичний характер, відчувається нестача серйозних наукових монографій щодо цього питання.

Поняття «співузалежнення» є відносно новим. Його досліджують з кінця 70-х років минулого століття. Незважаючи на явні деструктивні дії цього стану, на людську особу та на сім’ю, він не входить до міжнародної класифікації захворювань. Фахівці з проблем узалежнень ще не дійшли до одностайного бачення цього явища. Тому в роботі подано погляди різних авторів на цю проблему, це допомагає отримати більш повне розуміння багатогранного явища співузалежнення.

Новизною праці є використання методу Духовної терапії для душпастирювання співузалежнених. Цей метод був розроблений у 2009 році підкомісією «За тверезість життя» УГКЦ. Він базується на дванадцятикроковій програмі, що бере початок з товариства Анонімних Алкоголіків і є однією з найефективніших програм терапії співузалежнених. Метод також увібрав багато сучасних напрацювань психології та психотерапії співузалежнених. Відмінність методу Духовної терапії від інших терапевтичних програм для співузалежнених полягає у наголосі на поглибленні духовного життя у діалозі з Ісусом Христом. Також відмінною є і кінцева мета Духовної терапії, вона полягає не тільки у виведенні особи зі стану співузалежнення, а й у глибокому внутрішньому наверненні до справжньої свободи дітей Божих.

Для дослідження було застосовано методи аналізу літератури, порівняння отриманої інформації, синтезу та класифікації висновків.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, додатків та списку використаної літератури.

Перший розділ знайомить читача з визначенням поняття співузалежнення, історією становлення цього поняття, симптомами, діагностичними критеріями, його процесом протікання та особливостями впливу цього явища на сім’ю.

Другий розділ присвячений опису психологічно-емоційного, фізичного та духовного стану співузалежнених від алкоголю осіб.

Третій розділ розкриває метод Духовної терапії для душпастирювання співузалежнених. В ньому описано сутність та мету цього методу, його особливості та складові елементи, а також подано головні завдання для Духовного терапевта та учасника під час роботи над кожним з дванадцяти кроків.

У додатках наведено приклади документів, які використовуються у програмі Духовної терапії: щоденник почуттів, тест за ознаками співузалежнення, анкета запитань для самоаналізу.

Співузалежнення є також і духовною хворобою, цей стан називають також синдромом дорослої дитини. По суті, воно є виявом особистої незрілості, тому ефективна терапія цього стану повинна передбачати формування зрілої у всіх сферах особистості.

 


 

 Розділ 1

 Сутність явища співузалежнення 

1.1 Огляд наукових тлумачень поняття «співузалежнення»

Співузалежненням називається стан особи, що виникає у членів сім’ї хворого алкоголізмом або іншими залежностями. Цей стан супроводжується порушеннями внутрішньо-сімейних зв’язків, а також розладами внутрішньої структури особистості. Префікс «спів-» характеризує співдію станів узалежненої та співузалежненої осіб.

Автори подають різне бачення поняття «співузалежнення». Серед визначень можна зустріти формулювання: захворювання, розлад, стан, загальна динаміка, криза розвитку, психологічна концепція, метафора та інші. Нижче наведено приклади визначень співузалежнення різними авторами.

Приватний психотерапевт з Балтімору, автор багатьох книг на тему співузалежнення Чарльз Уітфілд, подає визначення співузалежнення, як фізичного, інтелектуального, емоційного та духовного стану, що супроводжується стражданнями та розладами, цей стан пов’язаний із тривалим зосередженням на потребах та поведінці інших; може імітувати, спричинювати або посилювати різні фізичні, психологічні та духовні процеси[2].

Зондра Смоллі, керівник Мінесотського Інституту хімічних залежностей, називає співузалежнення шаблоном засвоєних форм поведінки, почуттів і стереотипів, що роблять життя хворобливим; залежністю від людей і явищ зовнішнього світу, яка супроводжується неувагою до себе аж до втрати самоідентифікації[3].

Відома американська консультант та психотерапевт Шерон Веґшайдер-Круз вважає співузалежнення специфічним станом, що характеризується заклопотаністю і надзвичайною емоційною, соціальною та навіть фізичною залежністю від людини або об’єкту. Ця залежність стає патологічною і впливає на всі інші взаємовідносини особи[4].

Професор клінічної психології Анна Шеф називає співузалежнення хворобою, що має багато форм і способів вираження, і виростає з основного процесу розвитку залежності[5]. Шеф відносить співузалежнення до залежностей від певного процесу, і ставить його в один ряд з ігровою залежністю, залежністю від праці та іншими[6].

Відомий нарколог, автор багатьох книг Тімен Сермак називає співузалежнення розладом особистості, що ґрунтується на: необхідності контролю ситуації задля запобігання небажаних наслідків; неувазі до власних потреб; порушенні кордонів у сферах інтимних та духовних взаємостосунків; злитті всіх інтересів з дисфункційною особою; інших проявах, таких як заперечення, депресія, соматичні захворювання[7].

Психолог, що понад двадцять років присвятив вивченню узалежнень, Роберт Сабі вважає співузалежнення психологічним і поведінковим станом, який розвинувся в результаті тривалого стресу і використання набору стримуючих правил, які не дозволяють відкрито виражати свої почуття, а також прямо обговорювати особисті і міжособистісні проблеми[8].

Баррі та Джане Вейнхолд, професори психології розвитку, мають дещо відмінний погляд на явище співузалежнення. Вони визначають його як певну кризу розвитку через нездійснення істотних процесів становлення безпечних зв’язків з іншими та невиконання завдань розвитку, пов’язаних з цим[9].

Англійські психологи Каролін Гурком та Алекс Копелло критикують виокремлення співузалежнення в окреме захворювання чи стан, проте приймають це поняття як корисну концепцію, що допомагає пояснити труднощі багатьох людей, які страждають від алкоголізму своїх близьких[10].

Російський фахівець українського походження у питаннях співузалежнення Валентина Москаленко послуговується визначенням, що співузалежненою є людина, яка повністю поглинулася управлінням поведінкою іншої особи і зовсім не турбується про задоволення власних життєво необхідних потреб[11].

Як бачимо, поняття «співузалежнення» не є до кінця визначеним, деякі автори називають його хворобою чи станом особи, інші розладом поведінки або розладом особистості. Певна група фахівців приймає співузалежнення як психологічну концепцію, що добре пояснює ситуацію осіб, які перебувають у тісному контакті з узалежненим. Різні визначення є корисними, бо кожне з них відкриває бачення інших аспектів багатогранного явища співузалежнення.

1.2 Історія виникнення поняття «співузалежнення»

Важко точно сказати, хто саме вперше вжив термін «співузалежнення». Думка про те, що родичі та близькі люди хімічно узалежнених та інших дисфункційних осіб зазнають двостороннього впливу, почала досліджуватись ще у кінці дев’ятнадцятого століття.

Першими розпочинають дослідження підсвідомості, як місця, де зберігаються неопрацьовані спогади дитинства – Зігмунд Фройд, Карл Юнг, Георг Гродек.

В 1896 році Зігмунд Фройд у своїй праці «Етіологія істерії» представляє свої дослідження, які містять дані про те, що більшість його пацієнтів зазнавали сексуального насилля у дитинстві. Фройд вбачає у цих фактах походження істерії та багатьох інших психічних розладів. Проте під натиском суспільства, що відмовлялося сприйняти теорію, яка говорила про поширене сексуальне насилля над дітьми, Фройд вже у 1897 році переформулював теорію, так, ніби насилля не обов’язково було реальним, а лише присутнім у фантазіях пацієнтів[12]. Таке перекручування дійсності на довгий час повело психіатрію хибним шляхом розвитку. Незважаючи на відмову від своєї первинної теорії, Фройд зробив вагомий внесок у розуміння процесів людської підсвідомості, природи явищ перенесення, спротиву, здавлювання, обґрунтував динаміку компульсивних[13] дій.

Іншим психологом, що зробив вагомий внесок у розуміння колективного підсвідомого, подвійного чоловічого і жіночого начала та багатьох інших особливостей психіки був Карл Юнг. Він та Уільям Джеймс надали наукову базу для створення дванадцятикрокової програми анонімних алкоголіків[14]. Юнг робив значний наголос на важливості духовної сфери для оздоровлення особистості.

В 20-х роках ХХ століття Мелані Кляйн, послідовниця Фройда, яка не відмовилася від його первинної теорії сімейного насилля, стала одним з перших дитячих психотерапевтів. ЇЇ вагомим внеском було обґрунтування важливості сімейних стосунків для раннього розвитку дитини[15].

В цей самий час Сандор Радо та інші психіатри й психологи роблять перші описи стану стосунків між узалежненою від алкоголю особою та її партнером[16].

У червні 1935 року було засновано товариство Анонімних Алкоголіків[17]. А вже у грудні 1938-го його учасники сформулювали дванадцять кроків Анонімних Алкоголіків[18], ця програма сьогодні застосовується у багатьох групах взаємопідтримки, включно з групами співузалежнених.

На початку 50-х років Вірджинія Сатир та багато інших психологів розпочинають рух сімейної терапії[19]. У цей же час створюється товариство взаємопідтримки співузалежнених – «Ал-Анон»[20].

В 1950 художник, педагог з методики Монтесорі та психоаналітик Ерік Еріксон, опублікував свою працю Діти та суспільство в якій висвітлив теорію восьми стадій розвитку людської особистості[21]. За Еріксоном процес становлення особистості триває ціле життя і проходить через вісім важливих стадій, кожна з яких має своє важливе завдання і два можливих полюси його розв’язання. Цінним внеском Еріксона було підкреслення важливості родинних та соціальних зв’язків для розвитку дитини, а також запровадження більш оптимістичного, ніж у фрейдистів, погляду на можливість зцілення проблем дитинства у старшому віці.

У 1952 Мюррей Боуен опублікував теорію сімейних систем, яка на свій час була дуже радикальною, проте дала чітке розуміння багатьох принципів, необхідних для сімейної терапії. Боуен ввів концепцію диференціації цілісного Я і псевдо-Я особи. За цією концепцією чим нижчий ступінь диференціації, тим більше людина схильна не відокремлюватися від сім’ї, не розрізняти почуття та факти, бути повністю орієнтованою на стосунки, витрачати всю енергію на пошуки любові і похвали. На противагу цьому люди з високою диференціацією мають здорову самооцінку, менше залежні від думки інших, мають власні життєві цілі, не почуваються полоненими своїх емоцій, створюють функціональні партнерські стосунки[22].

У 1973 протестантський пастор Вернон Джонсон, реабілітований алкоголік, у книзі Я кину завтра описав динаміку процесів, які відбуваються в алкогольних сім’ях. У цій книзі було вперше вжито термін «коалкоголізм»[23]. Іншим його важливим нововведенням було обґрунтування методу інтервенції для лікування алкоголізму[24].

На початку 80-х років в американській психологічній літературі починає вживатися термін «співузалежнений» (co-dependent), яким окреслюють близьких хімічно узалежнених осіб. Згодом вживання цього терміну поширюється на окреслення стану співузалежнення[25].

З 1980 року реабілітаційні установи для хімічно узалежнених починають запроваджувати програми сімейної терапії, як додаток до індивідуального лікування узалежнених. З 1984 відкриваються резидентні реабілітаційні програми для співузалежнених[26].

1.3 Діагностичні критерії співузалежнення

Психотерапевти Роналд та Патриція Поттер-Ефрон наводять вісім діагностичних критеріїв співузалежнення: страх, сором та почуття провини, затяжний відчай, гнів, заперечення, ригідність[27], порушення ідентифікації, непевність[28]. Наявність більш ніж п’яти позитивних критеріїв діагностує стан співузалежнення. Опишемо кожен з критеріїв детальніше.

Страх, який полягає у постійній концентрації на проблемах інших та супроводжується постійною тривожністю, побоюваннями, униканням ризику в міжособистісних відносинах, недовірою до людей, контролюючою поведінкою, яка стала повторюваною звичкою, гіпервідповідальністю, спробами маніпулювати іншими, змінювати їхню поведінку[29].

Постійний сором за власну поведінку та за поведінку інших. Постійне почуття провини, пов’язане з проблемами інших. Ізоляція від оточуючих з метою приховати сором за себе і за сім’ю. Ненависть до себе.[30]

Затяжний відчай, що характеризується безнадією на зміну існуючої ситуації. Песимістичний погляд на життя. Низька самооцінка і почуття поразки[31].

Постійний гнів, спрямований на узалежненого, на сім’ю та на себе. Страх втратити контроль у гніві. Гнів у сфері духовності, в тому числі гнів на Бога. Пасивно-агресивна поведінка[32].

Заперечування джерела сімейних проблем. Постійне применшування важкості проблеми. Виправдання та захист алкоголіка від негативних наслідків його пиття[33].

Поведінкова ригідність, яка проявляється в когнітивній, афективній, моральній, та духовній негнучкості, закостенілості[34].

Порушення ідентифікації власного Я, проявляється в невмінні ставити свої вимагання, задовольняти свої потреби. Труднощі у визначенні границь власного Я, важко відділити себе від інших, свій біль, від болю інших. Залежність від інших, потреба отримувати від інших підтвердження своєї вартості, нав’язлива турбота про свій вигляд в очах інших[35].

Сумніви, постійна непевність в почуттях, у тому, що є нормою, а що ні. Тенденція звужувати весь спектр почуттів лише до позитивних і негативних. Легковірність та нерішучість[36].

1.4 Симптоми співузалежнення

Різні автори визначають симптоми співзалежності по-різному. Відомий нарколог Тімен Сермак наводить такі симптоми:

·  визначення власної вартості у здатності контролювати почуття і поведінку інших людей;

·  задоволення чужих потреб у спосіб, який унеможливлює задоволення власних;

·  порушення системи границь особистості;

·  наполегливе перебування у зв’язку з особою, яка має серйозні розлади особистості;

·  переживання дуже болісних емоцій або втрата емоційної вразливості протягом тривалого часу, без пошуку допомоги ззовні[37].

Терапевт співузалежнення Піа Меллоді окреслює симптоми як схильність до таких крайностей:

·  відсутність почуття власної вартості або зверхність;

·  надмірна беззахисність до болісних відчуттів або навпаки відсутність вразливості;

·  бачення себе тільки з негативної сторони, бунт проти дійсності або почуття власної досконалості;

·  надмірна залежність від інших або надмірна незалежність з відмовою від потреб і прагнень;

·  відсутність дисципліни, хаотичний спосіб життя або надмірне контролювання себе та інших[38].

Аналізуючи наведені симптоми можна ствердити, що проблеми співузалежнення беруть свій початок не у самому контакті з узалежненою особою, а в особистій незрілості співузалежненого, схильності до певних способів реакції на складні життєві ситуації та на неадекватну поведінку інших. Зв’язок з узалежненим від алкоголю лише відкриває проблеми особистісного плану, які існували у партнера раніше.

1.5 Передумови виникнення співузалежнення

Передумови для виникнення співузалежнення сягають своїми коренями процесів народження та раннього дитинства.

Проблему співузалежнення у її первинній формі називають синдромом дорослої дитини[39], бо основним підґрунтям для набуття співузалежнення стає загальмування процесів становлення особистості в ранньому дитинстві.

За Еріком Еріксоном в перший рік життя дитини у неї формується ставлення довіри або недовіри до навколишнього світу[40]. Тому, на цій стадії важливо, щоб дитина отримала якомога більше любові та турботи, щоб сформувати позитивне підтвердження свого існування.

Протягом другого і третього років життя відбувається процес психологічного народження[41]. В цей час дитина починає відділятися від матері. Активно розвиваються моторні і психічні особливості дитини. Вона вчиться покладатися на власні сили, самостійно виконувати найпростіші функції. В цей період важливо, щоб матір відпустила дитину, перестала усвідомлювати її одним цілим з собою, тоді дитина набуває впевненості, та починає процес становлення власного Я[42]. Гіперопіка матері та пасивність батька в цей період можуть призвести до психологічно невідокремлення дитини від своєї матері та створення патологічних сімейних зв’язків.

За статистикою жінки більш схильні до співузалежнення від алкоголю ніж чоловіки. Близько 90% жінок тривалий час живуть у подружжі з алкоголіком, тоді як 90% чоловіків розривають подружжя, якщо у дружини починаються проблеми з алкоголем[43].

В переважній більшості випадків співузалежнені походять з сімей, у яких були присутніми хімічна залежність, жорстока поведінка, фізичне та сексуальне насилля[44]. У таких сім’ях природні вияви почуттів є часто забороненими. Діти майже не отримують уваги, любові, похвали та підтримки від батьків. Батьки залишаються фізично або емоційно недоступними, через це діти відчувають постійний емоційний голод любові. Щоб хоч якось заслужити на любов та увагу, діти змушені прилаштовуватися до існуючих сімейних умов. Проте, здебільшого, батьки відповідають на їхні старання критикою. Відсутність похвали та різка критика від найважливіших для дитини людей – її батьків – призводять до різкого зниження самооцінки дитини[45].

У дорослому житті особа, що виросла у такій сім’ї, не вважає себе цінною та гідною любові, тому постійно прагне довести свою корисність, рятуючи когось та жертвуючи собою. Ця поведінка викликає в особи почуття героїзму і штучно підвищує її самооцінку. Такий механізм штовхає осіб з деструктивних сімей пов’язувати своє життя з незрілими партнерами, на фоні яких вони почувалися б повноцінними[46].

Черговою передумовою є й те, що особи з деструктивних сімей прагнуть якомога швидше вирватися з нездорового домашнього середовища, проте їхня незріла емоційна прив’язаність до дисфункційної сімейної системи унеможливлює побудову нових повноцінних зв’язків з партнером[47].

Ці та багато інших факторів, що походять з батьківської сім’ї, стають передумовами для формування співузалежнення у дорослому віці.

1.6 Паралелізм проявів алкогольної залежності та співузалежнення

Первинне співузалежнення бере свій початок у батьківській сім’ї, проте пізніше набуття співузалежнення від алкоголю проходить у тісному взаємозв’язку з процесом узалежнення одного з подругів. Співузалежнення стає дзеркальним відображенням алкогольної залежності[48].

Основними психологічними проявами будь-якої залежності є обсесивно-компульсивне[49] мислення стосовно предмету залежності, заперечення як форма психологічного захисту та втрата контролю[50]. Якщо для хімічно узалежнених предметом залежності стає алкоголь або наркотики, то для співузалежнених предметом залежності є бажання контролювати питущого. Так само як алкоголік заперечує свою хворобу, співузалежнений не бачить своїх проблем, а лише проблеми партнера. Алкоголік поступово втрачає контроль над кількістю випитого та над життєвою ситуацією, співузалежнений втрачає контроль спочатку над узалежненим, а потім і над власними почуттями та власним життям[51].

Інші принципові подібності полягають у тому, що ці обидва стани призводять до поступової фізичної, психічної, емоційної та духовної деградації. Відмова від втручання в обох станах може призвести до передчасної смерті. Зцілення вимагає інтегрального зрушення у всіх сферах. Обидва процеси призводять до викривлення духовності. Обидва процеси ведуть до ізоляції від суспільства. Хімічно узалежнений стає безвідповідальним до свого здоров’я, обов’язків, сім’ї. Співузалежнений ззовні нагадує дуже відповідальну людину, проте поводиться безвідповідально до свого здоров’я, сім’ї та своїх батьківських обов’язків[52].

1.7 Фази протікання співузалежнення

Процес співузалежнення зазвичай протікає хвилеподібно – то посилюючись, то послаблюючись. Це пов’язано з динамікою поведінки узалежненого, який може певний час утримуватися від вживання алкоголю. Зміни стану співузалежненого не завжди співпадають з сухими періодами залежного, на них часто накладаються інші особисті фактори, такі як втома, невирішені проблеми та здавлені емоції[53].

Коливання станів співузалежненого має своє розгортання у часі. У цьому процесі можна виділити п’ять фаз: стурбованості, самозахисту, адаптації, виснаження, глибокої кризи або подолання співузалежнення[54].

Перша фаза стурбованості проявляється переживаннями за близьку узалежнену особу. У співузалежненого починають виникати почуття вини, сорому, образи, жалю до себе, тривоги і гніву. Ці емоції дедалі частішають і перетворюються на механізми захисту. Для першої фази характерні: заперечення проблеми, підвищення толерантності до негативної поведінки узалежненого та труднощі у зосередженні уваги[55].

Фаза самозахисту полягає у тому, що співузалежнений стає на захист хворого і починає брати на себе відповідальність за всі сімейні проблеми, трансформує різні емоції в негативні. Відбувається зосередження всієї уваги на узалежненому члені сім’ї. Терпимість до негативної поведінки узалежненого надалі зростає. Посилюються труднощі, пов’язані із зосередженням уваги. Особа починає втрачати контроль над своїм життям і над життям питущого[56].

Після фази самозахисту приходить фаза адаптації, яка характеризується зростанням вживання психоактивних речовин узалежненим, співузалежнений ж вдається до деструктивних емоційних станів із ще більшою інтенсивністю. На перше місце виступають: почуття сорому та провини, виразний гнів, закиди сумління, виразний жаль до себе, постійне почуття образи, розсіяність, почуття власної поразки, критично низька самооцінка. Всі дії співузалежненого зосереджуються на хворому. Він намагається ізолювати хворого та надмірно турбуватися про нього, нехтуючи своїми потребами. Ззовні така поведінка може виглядати ідеальною, проте для співузалежненого це лише спосіб втечі від вирішення власних проблем[57].

Настає фаза виснаження, на якій співузалежнена особа нарешті втрачає терпимість до узалежненого. Духовний, фізичний та психоемоційний стан особи зазнають великих травм; посилюються депресія, виражена тривожність, страхи, втрата почуття власної гідності, духовна деградація[58].

П’ятою фазою може стати поглиблення кризового стану, але також не рідко спостерігається ефект відштовхування від дна, коли всі тривожні симптоми четвертої фази підштовхують особу до звернення по допомогу та зміни свого способу життя. Початок реабілітації є можливим у будь якій фазі, при чому чим раніше було розпочато процес терапії, тим більше шансів на успішне подолання співузалежнення. Основним фактором, який не дозволяє особі звернутися по допомогу на ранніх фазах, є заперечення власної життєвої ситуації та перекладання відповідальності за всі життєві проблеми на залежність близької людини.

1.8 Ознаки сім’ї з алкогольною проблемою

Перш ніж охарактеризувати сім’ю з алкогольною проблемою, потрібно дати характеристику здорової сім’ї.

Членів здорової сім’ї об’єднують відповідні правила, а сама сім’я виконує певні функції. Здорова сім’я забезпечує збереження і розвиток її членів, задовольняє їх емоційні потреби, дозволяє зберегти рівновагу між автономією і залежністю, формує очікування, цінності та установки, навчає поведінки у суспільстві, забезпечує розвиток і дозрівання кожного її члена, вона також є місцем, де розвивається почуття власного Я[59].

Відома фахівець з сімейної терапії Вірджинія Сатир підкреслює чотири особливості психологічно здорової сім’ї, якими є: позитивне самоусвідомлення та автономія окремих членів сім’ї; відверте й ефективне спілкування; взаємність; зв’язок з зовнішнім світом[60].

Перейдемо до характеристик сім’ї з алкогольною проблемою. У такій сім’ї неможливий постійний та індивідуальний розвиток її членів, вона закрита для контактів з оточенням, взаємостосунки між її членами не базуються на відвертості та взаємності. Ролі і норми визначаються не чітко і часто не підтримуються членами сім’ї. Сім’я з алкогольною проблемою часто має такі характерні ознаки:

  • заперечення проблем і підтримка ілюзій;
  • вакуум інтимності;
  • замороження правил і ролей;
  • конфліктність взаємостосунків;
  • циркуляція почуття провини
  • злиття прагнень і емоцій різних членів сім’ї;
  • змішання або глухе розділення границь особистостей;
  • схильність до полярності почуттів та суджень;
  • ізольованість системи;
  • абсолютизування волі та контролю[61].

Алкогольна сім’я не має зв’язку з зовнішнім світом, вона ізолюється через почуття сорому. ЇЇ члени стають самотніми та не спілкуються між собою. Це доводить до зачарованого кола і не дозволяє членам сім’ї попросити допомоги чи підтримки ззовні, що підсилює, як саму алкогольну хворобу, так і співузалежнення усієї родини[62].

Ознаки залежної родини передаються з покоління в покоління. Ніхто в такій родині немає чіткого розуміння кордонів власної особи. Між чоловіком та дружиною встановлюються симбіотичні відносини, їхні емоції взаємопов’язані, емоційний стан є постійно протилежним. Якщо один перебуває в хорошому настрої, інший – у поганому. Один займає домінуючу позицію, інший – підлеглу. Цими ролями вони постійно міняються. Той, хто домінує, відчуває себе сильним, надійним, справедливим. Виховуючи, контролюючи та рятуючи підлеглого він підвищує свою самоповагу. Той, хто знаходиться у підлеглій позиції, просить про порятунок, допомогу і покладає відповідальність за себе і свої вчинки на домінуючого[63].

 


 

 Розділ 2

 Психологічно-емоційний, фізичний та духовний стан співузалежнених від алкоголю осіб 

2.1 Психологічні проблеми співузалежнених від алкоголю осіб

Співузалежнені переживають цілий ряд психологічних проблем. Ці проблеми пов’язані з психологічними механізмами захисту, які міцно врослися в структуру особистості співузалежненого та виконують не корисну, а руйнівну функцію.

2.1.1 Порушення границь особистості

Термін «границі особистості» широко використовується у сімейній психотерапії. Психічні границі захищають почуття, думки, бажання, наміри, поведінку, світогляд, рішення, переконання та духовний світ особи. Психічні границі особистості складаються з вербальних та невербальних повідомлень, які виражають ставлення особи до оточуючих. Здорові границі дають особі почуття цілісності та усвідомлення того, що у психічній сфері належить їй, а що іншим[64]. Кожен сам несе відповідальність за встановлення та підтримання у належному стані своїх границь.

Границі співузалежнених є або розмитими та нечіткими, або настільки неприступними, що будь-яке спілкування особи з іншими стає неможливим[65].

При розмитих або взагалі відсутніх границях, співузалежнена особа не сприймає узалежненого як іншу людину, а як частину себе. Яскравим вираженням цього є, наприклад, часте вживання співузалежненими займенника «ми» замість «мій чоловік», «мій син»[66]. Відсутність кордонів відчувається навіть на фізичному рівні: співузалежнена особа може на відстані відчувати ті самі тілесні відчуття (наприклад нудоту, головний біль та інші), які у той час переживає узалежнений[67].

Непроникні границі стають іншою крайністю, за якої людина повністю ізолюється від інших. У цьому стані людина не є здатною спілкуватися з іншими, ділитися своїми переживаннями, емоціями, вислуховувати інших без гніву та страху[68].

Співузалежнені часто змінюють свої границі з непроникних на відсутні і навпаки. Це спричинюється тим, що живучи за непроникними границями вони виходять з них, щоб увійти в контакт з іншими, та коли стикаються з певною агресивною особою, або особою, що намагається взяти на себе відповідальність за їхнє життя, вони раптово усвідомлюють свою беззахисність і повертаються назад до непроникних кордонів[69].

Співузалежнені часто самі порушують границі інших, тому що не відчувають своїх власних границь. Вони можуть звинувачувати інших за свої думки, почуття та власну поведінку. Або ж можуть звинувачувати себе за думки, почуття чи поведінку інших. Так проявляється змішання границь[70].

Границі особистості є дуже важливими для психічного здоров’я особи та для підтримання здорових стосунків з іншими, тому обов’язком кожної людини є дбати про належний стан своїх границь. Границі здорової людини не є ані надто розмитими, ані непроникними і дозволяють вступати у стосунки з іншими без страху та гніву.

2.1.2 Проблеми самооцінки

Низька самооцінка є фундаментальною характеристикою співузалежнених. Співузалежнені не сприймають себе як цінну особу, що заслуговує на повагу. У сім’ї вони добровільно займають останнє місце, жертвують усіма своїми потребами, у тому числі потребою любові, спокою, здорових взаємовідносин. Через таку позицію вони систематично стають жертвами сімейного насилля та часто проявляють саморуйнівну поведінку[71].

Поряд з низькою самооцінкою трапляється, що співузалежнені особи виразно демонструють свою зверхність над іншими. Щоб почуватися краще, вони переносять неприйняття себе на оточуючих[72]. Це проявляється у постійному порівнюванні себе з іншими та бажанні виглядати краще за інших. Відчуття своєї переваги, особливо над узалежненим, дає їм силу, щоб виживати з критично низькою самооцінкою, тому вони відчувають постійну потребу осуджувати та підкреслювати негативні сторони інших. Співузалежнені можуть себе постійно критикувати, але не переносять, коли їх критикують інші. Вони дуже гостро сприймають критику у свій бік, це викликає в них почуття гніву та зверхності[73].

Співузалежнені повністю залежать від зовнішніх оцінок та від взаємовідносин з іншими, при цьому вони погано уявляють, як інші мали б ставитися до них. Не вміють приймати компліменти та похвалу. Компліменти можуть навіть підсилювати в них почуття вини та власної неадекватності, проте за відсутності словесних підбадьорень їх самооцінка ще більше знижується[74].

Співузалежнені не відчувають своєї цінності як особи. Їхня самооцінка не походить з внутрішнього усвідомлення цінності власного життя, а постійно шукає свого джерела ззовні. Вони не вірять, що є цінними та любленими такими, якими вони є, тому постійно намагаються заслужити любов та увагу інших. Це робить їх залежними від зовнішніх оцінок та від взаємовідносин з іншими.

 

2.1.3 Заперечення

Співузалежнені часто використовують різні механізми захисту: раціоналізацію, мінімізацію, витіснення, але найчастіше – заперечення[75]. Природна функція цього механізму полягає у тому, що заперечуючи проблему, людина виграє певний час, який необхідний їй для того, щоб зібратися з силами та сприйняти болісну реальність[76].

Для співузалежнених заперечення стає засобом, який допомагає їм жити у світі ілюзій. Для них правда є настільки болючою, що вони не можуть її витримати. Справжня частина їхнього «Я» знає правду, але інша частина навіює їм викривлене бачення та затуманює свідомість[77].

Співзалежні ігнорують свої проблеми, роблять вигляд, що їх немає, легко вірять сказаному, якщо сказане збігається з їхніми бажаннями. Наприклад: можуть десятиліттями вірити, що алкоголік кине пити і все владнається саме по собі[78]. Вони також заперечують наявність у себе ознак співузалежнення. Механізм заперечення блокує їхні мотивації до вирішення власних проблем.

Така нечесність по відношенню до себе веде до втрати моральних принципів та духовної деградації. Процес самообману несе серйозні наслідки для особи та для оточуючих, погіршується загальний фізичний стан, з’являються психосоматичні захворювання[79], в тому числі і важкі[80]. Члени сім’ї перестають помічати, що їхнє життя стає некерованим, вони втрачають хороше самопочуття, не можуть впоратися з сімейними та професійними обов’язками[81].

 

2.1.4 Контролююча поведінка

Контролююча поведінка є важливою особливістю співузалежнених осіб. Задля того, щоб почуватися в безпеці, вони починають маніпулювати іншими людьми та життєвими обставинами. Контролюючою поведінкою співузалежнені намагаються змусити інших робити, думати та почувати те, що вони вважають корисним і правильним[82]. Для цього вони можуть використовувати як грубі очевидні, так і тонкі, майже непомітні, засоби контролю[83].

Джерело контролюючої поведінки полягає у тому, що у затяжних стресових ситуаціях особа може піддатися почуттям страху та безпорадності і втратити довіру до себе, до своїх почуттів, до інших людей та до Бога. Тоді замість довіри вона починає покладатися на контроль[84].

Втрата контролю над власним життям та руйнування відносин з близькими – це ціна, яку доводиться платити за можливість контролювати. Страх втратити контроль над ситуацією призводить до того, що співузалежнені самі потрапляють під вплив подій або своїх узалежнених близьких, що теж добре вміють контролювати[85].

Спроба контролювати події, що не підвладні контролю, призводить до депресії. Повторювані невдачі у контролюванні інших співузалежнені сприймають як втрату сенсу життя, в такі моменти активізуються здавлені емоції страху та душевний біль, що ховався за маскою контролю[86].

2.1.5 Бажання рятувати оточуючих

Бажання рятувати оточуючих називають основним покликанням співузалежнених[87]. Вони люблять турбуватися про інших і часто обирають допоміжні професії, такі як лікар, медсестра, вчитель, психолог, вихователь, священик[88]. У цьому немає нічого поганого, проблема полягає у тому, що їхня турбота про інших переходить природні рамки і часто передбачає ущемлення власних потреб.

Бажання рятувати оточуючих випливає з переконання, що саме співузалежнені відповідальні за почуття, думки, дії інших, за їх вибір, за їх бажання і потреби, за їх благополуччя і навіть за їхню долю[89]. Беручи відповідальність за інших, вони часто не несуть відповідальності за власне життя, занедбують свої потреби, погано харчуються та погано сплять, не відвідують лікаря, не дбають про свої духовні потреби.

Бажання рятувати інших настільки сильне, що воно змушує співузалежнених робити те, чого вони не хотіли робити, говорити «так», коли хотіли сказати «ні»[90]. Вони задовольняють потреби близьких навіть тоді, коли близькі цього не потребують.

Межа між здоровою турботою про інших та хворобливим рятівництвом полягає у тому, що здорові люди допомагають іншим і при цьому не почувають образи чи невдячності з боку інших. Допомога іншим та прийняття допомоги від інших в них знаходяться приблизно у рівновазі. Турбуючись про інших, вони не забувають про себе. Беруть відповідальність за своє життя. Сприймають інших як рівних, повноцінних осіб, які теж можуть взяти відповідальність за своє життя[91].

Задоволення бажань інших може стати сенсом життя співузалежнених. У співузалежнених розвиваються здібності розпізнавання того, що подобається іншим, а що ні. Вони вірять, що коли їм вдасться стати такими, якими їх хочуть бачити, тоді вони будуть прийняті іншими та зможуть почуватися в безпеці[92].

В сім’ї з алкогольною проблемою рятівництво співузалежнених насправді лише сприяє поглибленню алкоголізму питущого. Воно рятує залежного від страждань та наслідків, спричинених його алкоголізацією[93]. Таким чином співузалежнений дає можливість питущому продовжувати комфортно вживати алкоголь, зм’якшуючи наслідки його пиття. Алкоголік потребує компетентної допомоги, але для цього потрібно повірити у силу його особистості, без цієї сили він не здатний подолати алкоголізм[94].

Бажання рятувати оточуючих у співузалежнених викликане не любов’ю, а бажанням влади. Вони нав’язують свою волю узалежненому і цим позбавляють його власної волі та відповідальності за свої вчинки. Це стає причиною викривлення сімейних стосунків.

2.1.6 Драматичний трикутник Карпмана

В алкогольній сім’ї часто відбувається зміна ролей за моделлю драматичного трикутника рятівник – обвинувач – жертва[95], яку в 1968 році вперше описав Стівен Карпман, психолог, учень засновника транзакційного аналізу[96] Еріка Берна.

Виходячи з попереднього розділу, бачимо, що співузалежнена особа є схильною виконувати роль рятівника, проте виконавши цю роль, вона почуває себе ображеною через невдячність врятованого, це змушує її зайняти роль обвинувача. Обвинувач починає картати залежного і докоряти йому за витрачені час та зусилля на його порятунок. Проте алкоголік насправді не просив, щоб хтось його рятував і брав на себе відповідальність за його життя. Від цього усвідомлення він вибухає гнівом, і співузалежнена особа в черговий раз опиняється у ролі жертви[97].

Зміна ролей у трикутнику Карпмана завжди супроводжується інтенсивною зміною емоцій. Тривалість перебування в одній ролі може складати від кількох секунд до кількох років. Протягом дня може відбутися двадцять і більше змін ролей у трикутнику[98].

Доки співузалежнений не усвідомить своєї поведінки рятівника, він буде постійно дозволяти іншим робити себе жертвою. Відмовитись від рятівництва та вийти з замкнутого кола – це одне з найважливіших завдань терапії співузалежнених.

2.1.7 Нав’язливі думки

Осіб, що живуть у сім’ї з алкогольною проблемою часто навідують думки, пов’язані з вживанням алкоголю залежними, або з наслідками їхнього вживання. Це, наприклад, в якому стані прийде залежний; хвилювання, чи не сталося з залежним якогось нещастя; повторювані про себе монологи як переконати залежного перестати пити та інші думки[99].

Ці думки мають на співузалежнених таку силу, що їм стає важко відмежуватись від них. Думки стають нав’язливими і поглинають весь час та увагу людини, цим самим блокуючи її самоусвідомлення.

Коренем для нав’язливих думок стають тривога та душевний біль, викликані існуючою проблемою. Нав’язливі думки є одним з психологічних механізмів захисту. Вони створюють ілюзію руху у свідомості людини, проте насправді нічого не змінюється. Нав’язливі думки дають співузалежненим ілюзію контролю над ситуацією, яка насправді давно зайшла в тупик, такі думки – це ілюзія цілеспрямованих дій[100].

Для співузалежнених усвідомлення своєї безпорадності перед проблемою алкоголізму означає втрату сенсу життя. Тому нав’язливі думки дають їм можливість пов’язувати свої проблеми з алкоголізмом партнера, звинувачувати його у всіх своїх бідах, а себе таким чином звільняти від необхідності вирішувати власні життєві труднощі.

Іншою особливістю нав’язливих думок є фокусування уваги людини на процесі узалежнення, а не на своєму внутрішньому світі. Внутрішній світ співузалежненої особи часто є повним страхів та здавлених болісних почуттів, на яких людина боїться зосередити увагу[101]. Постійно перебуваючи у полоні нав’язливих думок, співузалежнені особи віддають всю свою життєву енергію проблемі залежності, а не власному розвитку.

2.1.8 Схильність до категоричних суджень

У багатьох співузалежнених спостерігається полярність мислення. Це мислення типу «або-або», правий або неправий, хороший або поганий, свій або чужий, друг або ворог, можливість існування інших станів не допускається[102].

Назовні це проявляється постійним оцінюванням інших, схильністю до подання порад, перетягуванням на свою сторону інших членів сім’ї та створенням в ній ворогуючих коаліцій. Такі дії співузалежнених допомагають їм створити зовнішній фасад впевненості. Ця псевдо-впевненість не дозволяє ні з ким погоджуватись, вона покликана утверджувати інших у переконанні, що співузалежнені все знають краще. Фасад псевдо-впевненості стає помітним і створює відлякуюче враження на оточуючих[103].

На відміну від зовнішнього самовпевненого Я всередині співузалежнені відчувають пустку, вони не знають, якими є насправді, і вважають себе немічними та нікчемними через свою безпорадність перед проблемою алкоголізму.

Таке звуження мислення є характерним для емоційно незрілих осіб, що зводять всю різноманітність навколишнього світу до двох протилежних станів. Звуження відбувається як наслідок тривалої боротьби за хибну ідею – подолання залежності іншої людини[104]. Співузалежнені повинні усвідомити, що боротися з залежністю іншої людини неможливо, бо це її власний вибір. Можна лише підтримати особу у її власному процесі зцілення.

2.2 Емоційний стан співузалежнених від алкоголю осіб

Емоційний стан співузалежнених осіб теж зазнає руйнування. Він є тісно пов’язаним з психічним станом особи та механізмами захисту, що діють у ньому. Важко відповісти на запитання, яка сфера завдає більшого впливу психічна чи емоційна? Зазвичай ми навіть не усвідомлюємо наскільки сильний вплив мають на нас наші емоції[105].

Основними особливостями емоційного світу співузалежнених осіб є, по-перше, часте і інтенсивне переживання ними неприємних емоцій сорому, страху, тривоги, гніву та відчаю, а, по-друге, – здавлювання власних почуттів, зачерствіння та відмова від переживання своїх емоцій.

2.2.1 Здавлювання власних почуттів

Співузалежнені часто роблять спроби заморозити свої почуття, звести їх широку палітру до необхідного мінімуму. Вони відмовляються від власних почуттів через те, що у надто складних ситуаціях легше взагалі нічого не відчувати. Така захисна реакція виконує функції знеболювання і допомагає вижити у стресових умовах, проте ціною відмови від важливої частини людської особи – від своєї емоційної сфери[106].

Відмова від власних почуттів – це відмова бути собою, відмова повноцінно переживати власне життя та сповнювати Божу волю[107]. Блокування емоційної сфери спричинює руйнування фізичної та духовної сфер. Здавлені емоції блокують життєву енергію і духовне зростання людини. Починається процес саморуйнування, який відбивається і на стані здоров’я[108].

Повернення пригнічених почуттів починається тоді, коли у людини з’являється справжнє бажання оздоровитись, подолати свій егоцентризм та взяти відповідальність за своє життя[109].

2.2.2 Сором та почуття провини

Здорове почуття провини передбачає, що виникла ситуація, у якій одна особа завдала певної шкоди іншій особі. При виникненні такої ситуації кривдник просить пробачення і намагається відшкодувати завдану шкоду, після чого почуття провини його покидає. У співузалежнених почуття провини часто є не пов’язаним ані з певною конкретною шкодою, ані з певною особою, це почуття існує в їхній свідомості як постійний стан[110].

Алкоголіки схильні проектувати свою вину на інших, а співузалежнені легко потрапляють у цю пастку. Таким чином виникає постійна циркуляція почуття провини, яка є однією з руйнівних ознак сім’ї з алкогольною проблемою[111].

Природне почуття сорому передбачає, що людина зробила щось неприйнятне для її суспільної групи. Почуття ж сорому у співузалежнених не має під собою видимої причини. Їхній сором викликаний не лише поведінкою узалежненого, часто його коріння сягають раннього дитинства у сім’ї, в якій дитину засоромлювали при будь-якій помилці[112]. Почуття сорому з дитинства супроводжує співузалежнених через ціле їхнє життя і, зрештою, знаходить своє підтвердження у поведінці узалежненого. Цей сором має глибинну природу – це сором за власне існування[113]. Співузалежнені сприймають все своє життя як болісну помилку, вони потребують, щоб оточуючі постійно підтверджували їхнє право на життя.

2.2.3 Страх та тривога

Страх є основою розвитку кожної залежності[114], співузалежнення – не виняток. Зміст страху може стосуватися всього: зіткнення з реальністю, самотності, поганих наслідків, втрати контролю та багатьох інших чинників[115]. Бувають страхи, які мобілізують людину до діяльності, пробуджують у ній інстинкт самозбереження. Страхи співузалежнених породжені як захисний механізм у критичній ситуації, проте вони ніколи не припинялися і не приносять потрібної мобілізуючої дії, а навпаки, паралізують особу. Часто страхи маскуються під станами смутку, пригніченості, напруження[116]. Життя у страху може мати довгі трагічні наслідки для людини.

Крім страху співузалежнені часто відчувають стан тривоги. Природна функція тривоги полягає у здатності сконцентруватися на несподіваній проблемі чи небезпеці, щоб могти її ефективно подолати[117]. У співузалежнених тривожні стани тривають надзвичайно довго, призводять до заціпеніння, скутості, не дають можливості проживати повноцінне життя. Співузалежненим здається, що їхнє постійне почуття тривоги запобігає негативним ситуаціям, та досвід показує що постійна тривога тільки притягує проблеми[118].

Страх і тривога є станами, протилежними до любові. В любові нема страху. Необхідною умовою, щоб позбутися цих станів є щоденно вдосконалюватися в любові до Бога, ближніх і до самого себе[119].

2.2.4 Гнів

Почуття гніву є призначеним для того, щоб давати людині силу звільнятися з полону, рятуватися з небажаної ситуації. Почуття гніву саме по собі не підлягає осуду, воно є сигналом про те, що людина переживає біль, певний дискомфорт, неволю, насилля. Гнів є інструментом психічного та емоційного визволення та збереження цілісності особи[120].

Почуття гніву часто виникає у співузалежнених. Проте вони схильні впадати у дві крайності: не дозволяти собі відчувати це почуття, або безконтрольно давати волю гніву, незважаючи на об’єкт гніву і на можливі наслідки[121].

Здавлювання гніву не веде до полегшення, а лише ускладнює ситуацію. Ознаками здавленого гніву стають подавлений емоційний стан, сльози, переїдання, затяжні захворювання[122]. Співузалежні особи відмежовуються від свого почуття гніву і вважають, що інші змушують їх гніватись, що саме близькі є відповідальними за їхні спалахи гніву.

Здавлений гнів може в неочікуваний момент вийти з-під контролю. У пориві гніву співузалежнений може причиняти кривду іншим, псувати майно, завдавати тілесних ушкоджень. Гнів дуже часто спрямований не лише на тих, хто його спричинив, але й на оточуючих та на саму особу. Від гніву страждають інші члени сім’ї, бо співузалежнений вважає, що вони розсердили його, насправді ж гнів просто дає співузалежненим можливість переносити свої негативні емоції на близьких[123].

У ході зцілення співузалежнені повинні прийняти свій гнів як одне із своїх почуттів. Потрібно сприйняти його як сигнал «щось не гаразд»[124]. Потрібно бути вдячним Богу за свої емоції, і прийняти їх, не даючи їм моральної оцінки. Співзалежні повинні прийняти свій гнів без почуття провини. Другим кроком до зцілення є навчитися спрямовувати свій гнів у корисне чи принаймні менш руйнівне русло. Гнів, наприклад, може стати поштовхом до виконання роботи, за яку немає бажання взятися за звичних умов. Зцілення полягає у прийнятті всіх своїх емоцій.

2.2.5 Відчай

Після виснажливих та безрезультатних спроб контролювати алкоголізм узалежненого приходить стан відчаю. Він настає, коли втрачається всяка надія на зміну ситуації. Стан супроводжується небажанням жити, повною втратою життєвих сил, депресією та суїцидальними настроями. Саме у цьому стані існує найбільший ризик набуття співузалежненими ще й залежності від психоактивних речовин[125]. Відчай та небажання жити – це наслідок гніву, спрямованого на самого себе.

З іншої сторони, відчай приховується під маскою жалю до себе. Жаль до себе не призводить до жодних конструктивних змін. Розвивається психологія жертви, самооцінка ще більше знижується, переважають негативні емоції[126].

Безнадія на будь які зміни і зацикленість на алкогольній проблемі типові для співузалежнених. Ніщо не викликає у них зацікавлення, вони не звертаються по допомогу і навіть не хочуть чути про можливість вирішення власних проблем. Вони живуть у своїй замкнутій системі, а почуття відчаю ще більше посилює ізоляцію.

2.3 Фізичний стан співузалежнених від алкоголю осіб

Співузалежнені переносять великі фізичні та емоційні навантаження, пов’язані з життям в алкогольній сім’ї. Їм нерідко доводиться нести весь фінансовий тягар сім’ї, працювати на кількох місцях праці і при цьому забезпечувати всі життєві потреби членів сім’ї. Це призводить до надмірного виснаження їхнього організму. Крім того, невирішені та неусвідомлені внутрішні кризи неминуче ведуть до виникнення психо-соматичних захворювань.

Під дією болісних неусвідомлених станів відбувається соматизація – вираження на тілесній сфері інформації про неусвідомлені внутрішні конфлікти у психо-емоційній чи духовній сферах[127].

Різновид психосоматичного захворювання дає підказки стосовно неусвідомленої причини його виникнення. Так, дерматологічні захворювання спричинюються гнівом, якому не дають виходу. Страх викликає порушення шлунково-кишкового тракту та сечовипускання. Часті емоції злості спричинюють проблеми з жовчю, прихована агресивність викликає виразку шлунку. Гіпертонічна хвороба є результатом тривалого переживання напруження, страху і сорому. Гіпотонія – зустрічається рідше і є ознакою відмови від будь-якого спротиву, втечі від життя. Частим серед співузалежнених є захворювання на бронхіальну астму, викликане постійними нав’язливими думками про оцінку інших. Артрити виникають через здавлену агресивність, яку штучно утримують у «корсеті» і не дають виходу. Алергії – це хвороби заперечення, при чому, часто речовина, що викликає алергію дає конкретну вказівку на психосоматичну причину[128].

Онкологічні захворювання є одними з найважчих та водночас дуже поширених психосоматичних захворювань. Стан легкої депресії погано діагностується як психічний розлад, тому співузалежнені ним зазвичай легковажать, проте цей стан провадить до зниження імунітету. У крові зменшується концентрація антитіл та Т-лімфоцитів і зростає імовірність захворювань та злоякісних утворень. Місце виникнення пухлини часто вказує на порушення духовно-тілесної єдності в певній ділянці. Рак шийки матки – спричинений сексуальними конфліктами; рак шлунку чи кишечника сигналізує про постійні труднощі, які не вдається усунути[129].

2.4 Духовний стан співузалежнених від алкоголю осіб

Духовність виходить за межі фізичної та психоемоційної сфер. Вона є пов’язаною з системою відносин та цінностей людини. Найціннішими для людини є відносини з собою, з Богом, з сім’єю та з суспільством[130]. Так само, як особи з алкогольною залежністю заміняють стосунки потягом до психоактивних речовин, співузалежнені особи витісняють здорові стосунки через встановлення патологічних зв’язків з узалежненими[131].

Серед співузалежнених багато віруючих людей, проте їхня духовність часто є фарисейською, тобто такою, що базується на почуттях страху, сорому та демонстративності[132]. Духовна сфера є центром керування людським життям[133], тому на неї неодмінно накладаються проблеми у психоемоційній та фізичній сферах. Недовіра до інших проектується у недовіру до Бога.

Співузалежнені зосереджуються на духовності оточуючих і безвідповідально ставляться до власної духовності[134]. Постійне сприйняття себе у ролі жертви зароджує у їхній свідомості бачення, що вони несуть свій хрест і тому є практично святими і просять Бога лише про зцілення для залежного.

Підсумовуючи, можна констатувати у співузалежнених ілюзорність та руйнацію духовного світу, яка веде до прийняття викривлених життєвих рішень, спрямованих на підживлення деструктивних процесів у сім’ї з алкогольною проблемою. Зцілення співузалежнення потребує інтегрального зсуву у всіх сферах, який повинен розпочатися саме з найбільш зруйнованої духовної сфери.

Співузалежнені зобов’язані прагнути постійно поглиблювати своє духовне життя, бо це для них є питанням життя і смерті.

 


 

 Розділ 3

 Душпастирювання співузалежнених за методом духовної терапії

3.1 Сутність та завдання методу Духовної терапії

У третьому розділі розкриваються основні принципи душпастирювання співузалежнених за методом Духовної терапії. Програма Духовної терапії була нещодавно розроблена міжєпархіальною підкомісією «За тверезість життя» УГКЦ.

Метод Духовної терапії базується на дванадцятикроковій програмі духовного зростання, запозиченій у товариства Анонімних Алкоголіків. Основним завданням Духовної терапії є глибинне навернення співузалежненої особи та відбудова її зруйнованого духовного світу. Принциповою відмінністю методу Духовної терапії від інших дванадцятикрокових програм є звернення по допомогу не до абстрактної Вищої Сили, а до Господа Ісуса Христа, щоб Його ласкою людина звільнилася від співузалежнення та пробудилася до нового життя.

У своїй щоденній діяльності душпастирі часто зустрічаються з людьми, що мають явні ознаки співузалежнення, тому важливо, щоб вони усвідомлювали реальність духовної пастки, в яку потрапили такі особи. Священик не повинен піддаватися на маніпуляцію співузалежненої особи та цим утверджувати її нездорові способи поведінки. Він повинен вміти тактовно пояснити співузалежненим, що вони потребують допомоги ззовні, а також скерувати їх туди, де їм можуть надати кваліфіковану допомогу[135].

Члени підкомісії «За тверезість життя» проводять семінари для священиків різних єпархій. На цих семінарах викладається загальна інформація про особливості способу мислення співузалежнених осіб, а також здійснюється презентація методу Духовної терапії співузалежнених.

У 2009 році було видано посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, у якому розпрацьовано 24 зустрічі, які можуть проводити як священики, так і психологи, соціальні працівники та особи, що самі пройшли програму Духовної терапії та відчули бажання допомагати звільнятися іншим.

Дуже важливо, щоб душпастир надавав духовну підтримку особам, що проходять терапію. Він повинен зміцнювати мотивацію учасника до особистого зцілення задля осягнення миру в душі та повноти благословення і дарів Святого Духа; допомагати особі повірити у власні сили та відновити живий зв’язок з Богом[136].

Завданням Духовної терапії є не боротьба зі співузалежненням як явищем, а боротьба за спасіння душі кожної людини, що звернулася по допомогу. Завданням класичної психотерапії співузалежнених є виведення людини зі співузалежненого до взаємозалежного стану[137]. Це важливе завдання і для програми Духовної терапії, але головною її метою є передати управління своїм життям у Божі руки, стати Божою дитиною по благодаті, щоб могти вільно з глибини серця виконувати Його заповіді любові. 

3.2 Огляд програми Духовної терапії

Програма Духовної терапії складається з 24 зустрічей. Зустрічі проводяться раз на тиждень і тривають 45 – 60 хвилин. Терапія займає максимум пів року, в залежності від встановленого графіку зустрічей та духовно-психологічного поступу учасників терапії у подоланні симптомів співузалежнення.

Перебіг програми відбувається за дванадцятьма кроками. На опрацювання кожного кроку передбачено від одної до кількох зустрічей, в залежності від кількості завдань конкретного кроку. Опрацювання кроків передбачає докладання учасником зусиль, щоб зрозуміти суть та зміст кроків, а також навчитися застосовувати їх у повсякденному житті[138].

Кожна зустріч розпочинається та закінчується молитвою про душевний спокій[139]. Після молитви виділяється 5-7 хвилин на розповідь учасника про наболілі проблеми, які турбують його на даний час[140].

Наступним обов’язковим елементом кожної зустрічі є опрацювання щоденника почуттів[141], який учасник повинен регулярно заповнювати.

Зустріч кожного кроку має своє домашнє завдання, яке учасник терапії зобов’язаний виконувати і опрацьовувати з духовним терапевтом на наступній зустрічі. Після опрацювання домашнього завдання попереднього тижня, терапевт представляє тему нової зустрічі і дає учаснику вказівки для виконання наступного домашнього завдання.

Наприкінці кожної зустрічі, учаснику надається час, щоб висловити свій стан після завершення заняття. Зустріч закінчується молитвою про душевний спокій.

3.3 Молитва про душевний спокій

Молитва про душевний спокій займає важливе місце у програмі Духовної терапії. Ця молитва має таке формулювання: «Боже, дай мені розум і душевний спокій, щоб прийняти те, чого змінити не можу; мужність, щоб змінити те, що я можу змінити; і мудрість відрізнити перше від другого»[142].

Важко сказати достеменно кому належить авторство цієї молитви. Її приписують Северину Боецію, за іншими джерелами анонімному англійському поету або ж невідомому американському морському офіцеру[143].

У 1941 році в одній з Нью-Йоркських газет був опублікований некролог, який містив текст молитви про душевний спокій. Цей некролог привернув увагу кількох членів товариства «Анонімних алкоголіків». Глибокий та промовистий текст молитви прижився у спільноті АА, він допоміг багатьом особам впоратися з їхніми проблемами та подолати життєві труднощі. Члени товариства «Анонімних алкоголіків» впродовж кількох років вкладали текст молитви до всіх листів, що надсилалися з Нью-йоркського офісу. З того часу ця молитва почала використовуватись на зустрічах усіх спільнот «Анонімних алкоголіків»[144].

За сімдесят років молитва вийшла далеко за межі товариства. Вона є перекладеною на десятки мов. Мільйони людей черпають з цієї короткої молитви мудрість та провід у повсякденному житті[145].

3.4 Щоденник почуттів

Катехизм Католицької Церкви говорить: «Моральна досконалість полягає в тому, щоб людину спрямовувала до добра не лише воля, а й чуттєві прагнення…»[146]. Для досягнення цієї досконалості програма Духовної терапії співузалежнених увібрала в себе працю над щоденником почуттів.

Щоб відбувалася поступова переміна усталених внутрішніх станів необхідна їхня вербалізація[147] перед третьою особою, якій довіряють і яка має певну дистанцію до представлених пережиттів[148].

Щоденник почуттів складається з п’яти полів[149]: почуття, подія, відчуття у тілі, оцінка (приємно/неприємно) та поведінка особи. Учасник терапії повинен щодня пригадати собі всі важливі події, назвати почуття та відчуття у тілі, які їх супроводжували, пригадати, чи було це пережиття для нього приємним чи неприємним, а також занотувати свої дії у даній ситуації.

Праця над щоденником почуттів здебільшого дається співузалежненим нелегко. Це наслідок їхньої схильності до здавлювання та неусвідомлення своїх емоцій. Терапевт може стимулювати учасників, наприклад, просячи їх робити не менше трьох позитивних записів кожного дня, це перенесе акцент на позитивні емоції і дасть більшу наснагу учасникам[150].

Часто співузалежненим важко називати свої почуття, тоді духовний терапевт може надати їм перелік можливих емоційних станів, щоб учасник обирав з нього свій теперішній стан.

Ведення щоденника почуттів сприяє кращому пізнанню себе, а також веде до зміни стереотипів поведінки у стосунках з іншими[151].

3.5 Вступне заняття

Вступна зустріч має дещо іншу структуру. Основним завданням цієї зустрічі є мотивувати співузалежнену особу почати працювати над собою.

Зустріч розпочинається з молитви, після якої особі дається час, щоб розповісти про проблеми з якими вона прийшла та виговоритися. Зазвичай у першому діалозі з терапевтом людина говорить виключно про проблеми питущого. Тому важливим завданням духовного терапевта на цій зустрічі є поступово зосередити увагу учасника на його власному стані, показати, що він не є настільки безгрішним, як вважає, та збудити в ньому мотивацію до проходження терапії[152].

Для цього учаснику пропонують щиро відповісти на запитання тесту за ознаками співузалежнення[153]. Якщо більш ніж третина результатів тесту були ствердними – це повинно стати для людини сигналом, що потрібно працювати над собою та над вирішенням власних проблем, а не лише проблем узалежненого.

Духовний терапевт повинен розуміти, що звернення по допомогу, вже саме по собі є важливим та важким кроком для співузалежнених. Те, що особа зважилася на такий крок, свідчить, що вона знаходиться у фазі виснаження, і проблеми у сім’ї вже давно вийшли з-під її контролю. Важливо не злякати таку особу – показати їй переваги звільнення, а також спрямувати її мотивацію на виконання завдань терапії[154]. Особі, що звернулася по допомогу потрібно наголосити на важливості серйозного ставлення до терапії та готовності до систематичної праці.

3.6 Перший крок

Якщо в особи зароджується мотивація до праці над собою, то на другій зустрічі духовний терапевт пропонує їй прийняти перший крок Духовної терапії: «Я визнаю своє безсилля перед алкоголізмом близької людини, визнаю, що моє життя стало некерованим»[155].

Основним завданням першого кроку не є зміна поведінки людини, а усвідомлення того, що вона співузалежнена і потребує допомоги, і що її душа потребує уздоровлення[156]. Домашні завдання першого кроку допомагають учаснику спостерегти у своєму житті існування таких станів, як негативна самооцінка, контролююча поведінка, бажання рятувати інших, болісні емоції, заперечення.

Завданням духовного терапевта на першому кроці є, по-перше, допомогти людині виявити прояви свого співузалежнення, а, по-друге, допомогти учаснику терапії усвідомити, що він є безсилим перед цими проблемами і більше не керує своїм життям, а навпаки ним керують життєві ситуації. Важливо допомогти учаснику зрозуміти, що він не повинен відчувати сором за те, що він не може змінити[157].

Усвідомлення своєї слабкості та обмеженості повинно бути основною думкою при виконанні завдань першого кроку[158].

3.7 Другий крок

Другий крок полягає у декларації свого акту віри: «Я вірю, що існує Сила, більш могутня, ніж власна, і переконуюсь, що тільки вона може повернути мені здоровий глузд»[159].

Співузалежнені часто звертаються в молитві до Бога, проте пригнічена емоційна сфера накладає свій відбиток на духовну сферу. У своєму бажанні контролювати вони перебирають на себе функції Бога. Їхня молитва звернена до власного образу Бога, волю якого вони не готові слухати, а лише встановлюють Йому свої несвідомі вимоги[160]. Співузалежнені, як правило, моляться не за себе, а за когось. Їхня молитва буває тривалою і багатослівною, проте залишається поверхневою, неусвідомленою, лише монологом та засобом заглушення болю. Вони бояться спускатися у глибину свого серця бо там панують страх, біль і сором.

Хибний образ Бога приводить до неправильного розуміння покори і терпіння. Співузалежнені схильні вважати свій стан Божою волею, своїм Хрестом. Таке хибне розуміння Хреста, передбачає, що Бог хотів, щоб людина страждала терплячи приниження в алкогольній сім’ї. Цей спосіб думання перекреслює покликання людини до блаженства[161].

Завданням другого кроку є довідатися про ці хибні уявлення і обговорити їх з учасником терапії[162]. Без усвідомлення свого хибного розуміння Бога неможливе прийняття наступного кроку.

3.8 Третій крок

Через третій крок Духовна терапія отримує інше спрямування – людина відновлює діалог з Богом: «Я довіряю своє життя і свою волю Милосердному Всемогутньому Богу Ісусу Христу»[163]. Після визнання себе безсилим перед алкогольною проблемою та після проголошення Бога єдиним, хто може дати нове життя, учасник повинен довірити своє життя Ісусу Христу.

Успішність прийняття третього кроку значною мірою залежить від того, наскільки духовний терапевт зможе відкрити співузалежненому Божу всемогутність, мудрість, милосердя і любов. Завданням терапевта є показати, наскільки Божі прикмети є незрівнянно вищими від людських[164].

Співузалежнені звикли контролювати власне життя та життя оточуючих, тому їм дуже нелегко передоручити контроль над своїм життям Богові. Після усвідомлення своєї слабкості та свого бажання виконувати функції Бога, учасників заохочують довіритися Ісусові у своєму житті та провести аналіз ситуацій, у яких вони довірився Богові у тому, з чим не могли впоратися.

3.9 Четвертий крок

Четвертий крок: «Я провів (провела) глибокий та безстрашний аналіз себе з моральної точки зору, провів іспит сумління»[165]. Цей крок вимагає проведення детального іспиту сумління, він є важким та водночас дуже цілющим. Його метою є покаяння з правдивих причин, що призвели до співузалежнення. Цьому кроку присвячують декілька зустрічей, кожна з яких має свою тему і розглядає різні почуття, поведінку та взаємовідносини з іншими. Праця над темами четвертого кроку розпочинається з прочитання учасником терапії тексту:

 

Нелегко визнати свою поразку, особливо після стількох років, коли я самостійно намагався(лася) впоратися зі своїми труднощами. Але я знаю, що якщо не перестану контролювати інших людей, то ніколи не буду прямувати вперед. Тепер я знаю, що боротись із п’янством і способом мислення іншої людини – марна справа і я безсилий(а) щось змінити. Навпаки – моє життя стало некерованим.

Я знаю, що люди, котрі стикаються у своїх сім’ях з хворобою узалежнення, самі стають співзалежними.

Але єдине, що зробило моє життя нещасливим і некерованим – це власний викривлений спосіб мислення.

Якщо я перестану контролювати інших, довірюся Богу і передоручу Ісусу Христу моє життя та волю, я зможу побачити в собі ті риси, які стали причиною пережитих мною неприємностей.

Я впевнений(а) – успіх мого власного одужання від моїх страхів, гніву, образ і невдоволення розпочнеться одночасно з рішенням, яку дорогу життя я виберу. І тільки тоді я зможу почати пошуки душевного спокою, коли я повністю звільнюся від емоційної оцінки поведінки інших людей і глибоко проаналізую власне життя, власну душу, власний дух[166].

 

На четвертому кроці співузалежнений починає звертати увагу на власні вади і ситуації свого життя, в яких він допустився помилки. Завданням духовного терапевта на цьому болючому етапі є підтримати учасника та водночас допомогти йому відшукати справжні причини виникнення перелічених ситуацій та почуттів, якими зазвичай є гордість, егоїзм, непокора, захланність[167]. Також на цьому кроці учасник повинен дійти до усвідомлення гріховності інших людей. Переживаючи болісні ситуації минулого, учасник терапії повинен відділити власні дії від поведінки інших осіб. Через порушення системи кордонів співузалежненим буває важко це зробити. Терапевт повинен позитивно налаштувати учасника та водночас допомогти йому побачити своє життя в новому світлі.

3.9.1 Аналіз обрáз

Перша зустріч четвертого кроку стосується обрáз, які постійно уприсутнює пам’ять співузалежненого. У домашньому завданні учасник повинен згадати всіх осіб, а також всі установи, на які він почуває образу, навпроти кожної особи потрібно написати ситуацію, що спричинила образу. Духовний терапевт повинен допомогти учаснику відділити свою роль від чужої у кожній із зазначених ситуацій[168]. Тому терапевтові буває необхідним нагадувати, що на четвертому кроці людина аналізує себе, а не інших.

Опрацювання обрáз минулого допоможе людині позбутися пов’язаних з ними нав’язливих думок, подивитися на інших без зневаги та ідеалізації, виявити стереотипи поведінки, що приховують глибші духовні вади[169].

3.9.2 Праця з почуттями провини та сорому

Завданням наступної зустрічі є робота з почуттями сорому та провини. Важливо, щоб духовний терапевт пояснив учаснику відмінність між раціональним почуттям провини за конкретний скоєний вчинок та ірраціональним вигаданим почуттям провини за певну ситуацію, яка не була спричинена учасником[170].

Необхідною передумовою для праці з почуттям сорому учасника є створення безпечного середовища, в якому він зміг би відкрити перед терапевтом свій сором. В жодному разі не можна намагатися переконати учасника або ще більше засоромлювати його. Учасник, що відкриває свій сором, потребує перш за все прийняття. Потрібно разом з ним дослідити походження цього сорому. Дуже часто його джерелом стають негативні повідомлення від близьких ще з дитинства. Учасник повинен задуматися над справжнім значенням таких повідомлень. Терапевт зобов’язаний підтримати учасника у його намаганнях змінити уявлення про себе[171].

3.9.3 Відкриття гніву та ненависті

Співузалежнені часто переживають почуття гніву та ненависті, як до інших так і до себе. Духовний терапевт повинен пояснити учаснику згубність цих почуттів для всіх сфер його життя, і заохотити учасника до праці над їх зціленням[172].

Співузалежнений отримує завдання описати ситуації в яких він не зміг контролювати власний гнів та ненависть спершу у ставленні до інших, а потім і у ставленні до себе. Духовний терапевт повинен провести з учасником глибокий аналіз цих ситуацій, щоб показати, що це почуття є черговим механізмом захисту, який виник через страх та недовіру до інших[173].

3.9.4 Виявлення страхів

На черговій зустрічі четвертого кроку духовний терапевт запрошує учасника увійти у свої страхи, які не дозволяють йому жити повноцінним життям. На цій зустрічі терапевту потрібно знову провести розрізнення між об’єктивним страхом, що випливає з реальної загрози та суб’єктивним страхом, породженим внутрішнім наставленням людини, а не реальною небезпекою[174]. Потрібно відкривати не тільки так звані, «великі» страхи, які можуть потребувати для свого зцілення психотерапевтичного втручання, але й «малі» страхи, що виникають лише в певних ситуаціях, та яких особа зазвичай не усвідомлює. Ці «малі» страхи теж забирають багато життєвої енергії та зусиль людини, роблять її надмірно напруженою, втомленою та нещасливою[175].

У домашньому завданні цієї зустрічі учаснику пропонується пригадати і записати усе, чого він боїться. Крім того потрібно звернути увагу на дії, якими учасник приховує свій страх[176]. Опрацьовуючи домашнє завдання, духовний терапевт повинен допомогти співузалежненому визнати правдиві причини своїх страхів та побачити стереотипи поведінки, які маскують ці страхи, здебільшого це раціоналізація, заперечення, здавлення, уникання[177].

3.9.5 Вербалізація ситуацій жорстокості та насилля

Підіймання теми жорстокості та насилля викликає у співузалежнених біль та прояви агресії по відношенні до терапевта[178]. Праця цієї зустрічі вимагає від духовного терапевта особливої толерантності, розуміння та делікатності[179].

Співузалежнені неодноразово ставали жертвами насилля з боку залежного партнера, таке насилля вчинене близькою людиною глибоко ранить особу. Для подальшого зцілення потрібно вербалізувати свій біль усно або у письмовій формі. Таємний, невербалізований біль штовхає до неусвідомлених стереотипів поведінки та до негативного сприйняття себе і саморуйнування[180].

Домашнім завданням цієї зустрічі є пригадати ситуації, коли з учасником повелися жорстоко та виписати вчинки, осіб, почуття в той момент та почуття, що залишились з того часу[181].

Співузалежнені не тільки самі стають жертвами насилля, вони також часто проявляють агресію до інших, спогади про ці моменти викликають в них сильне почуття сорому[182]. Духовний терапевт повинен створити атмосферу прийняття, він не може ще більше засоромлювати учасника, щоб почуття сорому не переросло у відчай. Потрібно заохотити співузалежненого чесно оцінювати свою поведінку перед власним сумлінням, бо це є необхідним для навернення та зцілення.

3.10 П’ятий крок

П’ятий крок є приготуванням до Святої Тайни Покаяння: «Я визнаю перед Богом, собою та іншою людиною правдиву природу своїх помилок»[183]. Визнання гріхів визволяє людину і полегшує її примирення з іншими[184]. Ця Свята Тайна приносить мир і спокій сумління, відновлює гідність Божої дитини та приязні стосунки з Богом[185].

Духовному терапевту варто ще раз наголосити на важливості щирого визнання у Святій Тайні Покаяння всіх відкритих протягом терапії гріхів. Терапевту потрібно розпитати учасника, чи не має він будь-яких упереджень або страхів перед Святою Тайною Сповіді, якщо так, то їх обов’язково потрібно вербалізувати перш ніж учасник приступить до Святої Тайни Покаяння.

Під час виконання завдань четвертого кроку учасник робив розгорнутий іспит сумління стосовно гріхів, які лягли в основу співузалежнення, тому на сповіді він повинен визнати не лише свої помилки, але також і їх правдиве підґрунтя[186].

3.11 Шостий крок

Шостий крок: «Я готовий(а), щоб Бог позбавив мене недоліків»[187].

В домашньому завданні цього кроку учасника заохочують проаналізувати: наскільки визнання своїх помилок у Святій Тайні Сповіді змінило його життя; наскільки змінилися його стосунки з Богом та з самим собою; чи почав він сприймати себе по-іншому; чи залишились певні звички, які можуть бути недоліками[188]. Результати цього домашнього завдання показують духовному терапевту, наскільки щирою є готовність людини до внутрішньої переміни.

3.12 Сьомий крок

Якщо готовність до переміни достатньо щира, то варто розпочати роботу над сьомим кроком: «Я смиренно просив(ла) Бога позбавити мене недоліків»[189].

На цьому кроці учасник працює, перш за все, над правильним розумінням покори. Домашнє завдання допомагає проаналізувати життєві позиції учасника та визначити, які з них є здоровими, а які – вигаданими. Потрібно наголосити, що справжня покора – це, передовсім, правда про себе, та про свій життєвий стан[190].

Тепер на основі пройденого шляху духовний терапевт повинен знову наголосити учаснику, що сам він не в змозі позбутися власних недоліків, діяльність без Бога призводить лише до заперечення та здавлювання своїх недоліків. Лише Бог може звільнити людину від гріхів[191].

Бог не підпорядковується нашим бажанням, тому наші недоліки не зникнуть в одну мить. Особа, що стала на дорогу зцілення повинна покірно чекати повного звільнення.

Елементом зустрічі сьомого кроку є молитва до Бога власними словами терапевта та учасника з проханням про внутрішню переміну, спасіння від гріха і захист від пристрастей[192].

3.13 Восьмий крок

Восьмий крок: «Я склав(ла) список усіх людей, яким заподіяв(ла) зло, і сповнився(лась) бажанням відшкодувати їм завдані збитки»[193].

Наші гріхи ображають Бога та приносять шкоду нам і нашим ближнім, потрібно зробити все можливе, щоб виправити цю шкоду[194]. Завданням восьмого кроку є скласти список усіх, кому учасник заподіяв шкоду, при чому першим у списку є він сам та Бог. Потрібно перелічити осіб та ситуації, згадати, які почуття особа мала у той час і які почуття викликає ця ситуація тепер[195].

3.14 Дев’ятий крок

Дев’ятий крок: «Я особисто відшкодував(ла) заподіяні людям збитки, які тільки можливо, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм чи кому-небудь іншому»[196].

Складений на попередньому кроці список потрібно уважно проаналізувати, беручи до уваги головне правило дев’ятого кроку – «Не нашкодь»[197]. Аналізуючи список з учасником, духовний терапевт повинен проявити второпність стосовно ситуацій, щоб своїм пробаченням учасник не нашкодив іншим особам та собі.

Терапевт має пояснити співузалежненому, що прощення – це довгий процес, хтось може пробачити, а хтось ні, проте просити пробачення важливо передовсім для нього самого[198].

3.15 Десятий крок

Десятий крок спрямований на утвердження в людини нового способу мислення. «Я продовжив(ла) самоаналіз і коли допускався(лася) помилок, відразу визнавав(ла) це»[199].

Духовний терапевт дає учаснику бланк запитань для самоаналізу[200], що охоплюють різні сторони повсякденного життя. Учасник терапії відтепер повинен щоденно проводити письмовий самоаналіз і щотижня ділитися результатами з духовним терапевтом. Терапевту необов’язково щотижня перечитувати бланки самоаналізу учасника, але це буде стимулом для співузалежненої особи щодня присвячувати час для іспиту сумління, подяки та розмови з Богом[201].

3.16 Одинадцятий крок

Одинадцятий крок: «Молитвою і роздумами я намагався(лася) поліпшити свій свідомий контакт з Богом, просячи лише про пізнання Його волі і про дарування сил виконати її»[202].

Завданням цього кроку є поглибити свій зв’язок з Богом. Духовний терапевт повинен дати учаснику вказівки, що робити далі, щоб дбати про свій духовний розвиток. Він повинен познайомити учасника з різними засобами для поглиблення зв’язку з Богом: регулярною щирою молитвою, життям Святими Тайнами, читанням Святого Письма та духовної літератури, розважанням.

Друга частина одинадцятого кроку перегукується зі словами Ігнатія Лойоли «щоб ми не бажали здоров’я радше, ніж недуги; багатства – радше, ніж убогості; почестей – радше, ніж безчестя; життя довгого радше, ніж короткого, і так далі в усіх інших справах, прагнучи лишень того, що краще сприятиме нам у досягненні мети, задля якої нас створено»[203]. Він дає нове розуміння свободи, яке полягає у підпорядкуванні своєї волі до волі Божої. Лише така людина є по справжньому вільною[204].

3.17 Дванадцятий крок

Дванадцятий крок: «Після досягнення духовного пробудження як результату виконання цих кроків, я намагався(лася) поділитись цим з іншими людьми і застосувати засвоєні принципи у всіх справах»[205].

Останній крок духовної терапії спрямований на вихід учасника у світ. Він покликаний подолати ізоляцію від світу, продовжувати зростати і почати ділитися своїм досвідом звільнення з іншими. Духовний терапевт зобов’язаний порекомендувати випускнику терапії регулярно відвідувати християнську формаційну спільноту, у якій проводяться зустрічі з діленням у групі, можна також податися до спільноти анонімних співузалежнених «Ал-Анон» або організувати таку спільноту при власній парохії.

Духовна Терапія співузалежнених полягає передовсім у пробудженні особи з емоційного та духовного сну до нового життя у свободі дітей Божих, до відбудови зрілої духовності, аж до повного підпорядкування себе Божій волі. Програма духовної терапії містить багато психологічних моментів, які покликані допомогти людині звільнитися від своїх невпорядкованих станів та здійснити щире навернення та покаяння.


 

 Висновки

Термін «співузалежнення» виник порівняно недавно – на початку 80-х років минулого століття. Достеменно невідомо, хто почав його використовувати вперше. Процеси двостороннього впливу деструктивних осіб та членів їх сімей почали вивчатися з кінця ХІХ століття. Ними зацікавилися дослідники підсвідомості Зігмунд Фройд, Карл Юнг та Георг Гродек.

Передумови виникнення співузалежнення сягають коренями раннього дитинства і полягають у загальмуванні процесів розвитку особи. На них накладаються проблеми виховання у деструктивній сім’ї, що в більшості випадків спричинює перенесення співузалежнених моделей поведінки з батьківської у власну сім’ю. В наслідок дії механізму заперечення, особи не усвідомлюють свого стану співузалежнення, цим вони ще більше підсилюють його руйнівні механізми. Першим кроком до розірвання замкнутого кола є визнання існування проблеми та своєї безпорадності перед нею.

Процеси набуття алкогольної залежності та співузалежнення протікають паралельно та мають подібні фази. Фахівці виокремлюють п’ять фаз співузалежнення: стурбованості, самозахисту, адаптації, виснаження та глибокої кризи

Серед психологічних проблем співузалежнених від алкоголю осіб варто виокремити порушення границь особистості – це невідокремлення себе від інших осіб на психологічному рівні, або створення непроникних бар’єрів, що роблять щире спілкування неможливим.

Самооцінка співузалежнених осіб не походить з внутрішнього усвідомлення своєї цінності, а потребує постійного підтвердження ззовні. Вона зазвичай дуже низька, але водночас співузалежнені часто вважають себе значно кращими за інших, погорджують іншими, такою поведінкою вони намагаються гіперкомпенсувати власну низьку самооцінку.

Співузалежнені відчувають обсесивне бажання контролювати інших, а особливо узалежнену особу. Для цього вони вдаються до маніпуляції, але в кінцевому результаті самі опиняються зманіпульовані узалежненим.

Ролі у сім’ї з алкогольною проблемою часто змінюються за трикутником рятівник-переслідувач-жертва, ця модель була запропонована психологом транзакційного аналізу Стівеном Карпманом. Модель ілюструє замкнуте коло співузалежнених відносин та доводить, що роль рятівника обов’язково спричиняє перехід у роль жертви. Щоб розімкнути коло, співузалежненим потрібно усвідомити деструктивність свого бажання рятувати інших.

Співузалежнені часто відчувають надзвичайно сильний сором, вони соромляться з причиною і без причини. Відчуття сорому може походити ще з батьківської сім’ї, в якій вони отримували негативні підтвердження стосовно свого життя. На рівні підсвідомості це викликало в них відчуття провини за сам факт свого існування.

Співузалежнені особи часто виглядають спокійними ззовні, проте всередині вони повні прихованого гніву та озлобленості на інших. Цей гнів може знайти неконтрольований вихід у будь який момент. Ситуації таких зривів викликають дуже інтенсивне почуття сорому у співузалежнених.

Фізичне здоров’я співузалежнених часто є підірваним надмірними навантаженнями для забезпечення всіх потреб сім’ї та психосоматичними захворюваннями, спричиненими неусвідомленими внутрішніми конфліктами.

Духовність співузалежнених є поверхневою, вони бояться спуститися глибше в своє серце, бо в ньому панує заморожений біль та зранення. На їхні стосунки з Богом відбиваються співзалежні типи поведінки. Їхня релігійність надмірно сентиментальна, вони можуть довго молитися, випрошуючи ласки для інших, особливо для узалежненого, проте їхня молитва залишається поверхневою і не змінює їх самих.

Душпастирство співузалежнених за методом Духовної терапії проводиться за інтегральним принципом. Його дія спрямована на всі сфери людської особи, а передовсім на духовну сферу, яка є центром прийняття фундаментальних життєвих рішень.

Метод базується на дванадцятикроковій програмі товариства Анонімних Алкоголіків. Його кардинальною відмінністю від інших є спрямованість на поглиблення духовного життя та проголошення Ісуса Христа єдиним, хто може дати справжнє звільнення. Крім психологічних аспектів зміни хворобливих співзалежних реакцій на здорові взаємозалежні, цей метод передбачає щире покаяння та запрошує учасників до життя з Христом.

Кінцевою метою Духовної терапії є осягнення повної свободи дітей Божих, звільнення від стану співузалежнення розцінюється кроком на дорозі до неї.

У ході праці над програмою дванадцяти кроків Духовної терапії учасник віднаходить нову гідність Божої дитини та перероджує своє хворобливе бажання рятувати інших у щире прагнення надолужити зроблені помилки та поділитися отриманими від Бога ласками з іншими.

Дане дослідження має практичний характер, інформація, викладена у праці буде корисною для душпастирів, які щоденно стикаються з проблемою співузалежнення серед членів парохіяльних спільнот.

Душпастирям варто ознайомитися з методом Духовної терапії співузалежнених. Це дасть їм змогу організовувати припарохіяльні порадні, де співузалежненим зможуть надати кваліфіковану допомогу за методом Духовної терапії. Духовним терапевтом може стати священик або психотерапевт чи соціальний працівник з парохіяльної спільноти.

Без розуміння і підтримки душпастирів програма Духовної терапії не може бути достатньо дієвою.

Перспективним напрямком подальшого дослідження вважаю розробку програми душпастирської допомоги дорослим дітям алкоголіків з використанням напрацювань транзакційного аналізу, а також розробку інтегральних методів профілактики узалежнень серед молоді.

В ході написання даної роботи мені довелося опрацювати значну кількість іншомовної літератури, ознайомитися з новими для мене психологічним концепціями, взяти участь у кількох заняттях терапії співузалежнених, побувати на двох семінарах на тему душпастирства узалежнених та співузалежнених, познайомитися з діяльністю реабілітаційних центрів.

Робота над цією магістерською роботою заторкнула мене особисто. Я почерпнув багато інформації, яка спонукала мене до власного духовного розвитку. Під час праці над роботою я пережив багато моментів внутрішнього навернення і можу засвідчити, що програма Духовної терапії є справді дієвою.

 


 

 Додатки

Додаток №1

Щоденник почуттів.

 

Почуття

Подія

(думка, спогад, ситуація, епізод, тощо)

Які були відчуття в тілі?

Для мене це було?

(приємно,

неприємно)

Якою була моя поведінка?

(Що зробив?

Що подумав?)

 

Сором

 

 

Пере-живання

 

 

Радість

 

 

Запізнився на заняття

 

Думав, що мене звільнять з роботи

 

Телефонний дзвінок від сина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Напругу в плечах

 

 

Важкість у шлунку

 

 

Серцебиття, підвищений тон голосу

 

Неприємно

 

 

Неприємно

 

 

 

Дуже приємно

 

Подумав про покарання

 

Зосередив увагу на занятті

 

 

Усміхнувся, подумав, що не все ще втрачено

Дата: ___ ____________ _____

 

 

 

 

………………………………………………………

Ім’я та прізвище учасника

 

 


Додаток № 2

Тест за ознаками співузалежнення

Дайте відповідь «так» або «ні» на наступні твердження:

– Я боюся дозволити іншим людям пізнати мене глибше.

– Я боюся несподіванок.

– Я шукаю недоліки замість позитивів у більшості ситуацій.

– Я думаю, що недостойний(-на) любові.

– Я вважаю, що мені гірше за всіх.

– У мене є схильність до:

 постійної праці

 переїдання

 азартних ігор

 алкоголю

 таблеток

– Я мало турбуюся про себе, віддаючи перевагу турботам про інших.

– Я не можу позбутися почуттів, що переповнюють мене і що є наслідком мого минулого, таких, як гнів, страх, сором, сум.

– Я добиваюся похвали й визнання, роблячи людям приємне, прагнучи досконалості, над-досягнень.

– Я надто серйозний(-на) і мені важко погратися, позабавлятися, вдатися до пустощів.

– У мене з’явились проблеми зі здоров’ям через постійні стреси і хвилювання.

– У мене сильно виражена потреба контролювати інших, диктувати їм свою волю.

– У мене виникають труднощі з вираженням своїх почуттів.

– Я не люблю себе.

– У моєму житті багато кризових ситуацій.

– Мені видається, що я став(-ла) жертвою складних обставин.

– Я боюсь бути відкинутим(-ою) тими, кого люблю.

– Я різко критикую себе, навіть не боюся «розчавити» себе власною критикою.

– Я очікую гіршого у більшості випадків.

– Коли я роблю помилку, уявляю себе нікчемною людиною.

– Я вважаю, що хтось винний у всіх моїх труднощах.

– Я живу спогадами.

– Я закритий(-а) для нових ідей чи нових способів вести справи.

– Я довгий час буваю засмучений(-на) або злий(-а) через неприємності. 

– Я відчуваю себе самотнім(-ньою) й ізольованим(-ною), навіть коли оточений(-а) людьми.


Додаток №3

Запитання для самоаналізу

1. Чи підтвердив я сьогодні знову свою віру в люблячого, турботливого Бога?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Чи побачив я сьогодні, що Бог супроводжував мене? У чому саме?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Що я зробив сьогодні доброго в Бозі і для людей, що мене оточують?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Чи отримав я сьогодні від Бога щось таке, за що я міг би бути вдячний сьогоднішньому дню?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Чи вірю я, що Бог може навчити мене жити і прямувати за Його волею?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

6. Чи зауважую я якісь “старі шаблони” у моєму житті сьогодні?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

7. Чи був я образливий, егоїстичний, нечесний чи боягузливий?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

8. Чи не обдурив я сам себе у своїх очікуваннях?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

9. Чи був я добрим і люблячим до всіх?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

10. Чи відчував я тривогу за вчорашній чи завтрашній день?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 


 

 Список використаної літератури

 Джерела

Авґустин Ю. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів / перекл. з польської Г. Теодорович. Львів 2006; Augustyn J. Świat naszych uczuć. Mały przewodnik w poznawaniu i kształtowaniu ludzkich uczuć. Kraków 2001.

Катехизм Католицької Церкви. Жовква 2002.

Москаленко В. Завмсимость: семейная болезнь. Москва 2009.

Мюллер Й. Бог – он иной: Стардание от ложного образа Бога; пути к исцелению / перекл. з німецької Е. Рерих. Москва 1998; Müller J. Gott ist anders: das Leiden an den falschen Gottesvorstellungen; Wege zur Heilung. Stuttgart 1994.

Поттер–Эфрон Р. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика. Москва 2002.

Прочко Р. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю. Тернопіль 2009.

Cermak T. Diagnosing and Treating Co-dependence. Minneapolis 1986.

Dziewiecki M. Duszpasterska pomoc dla małżonków osób uzależnionych // Nowe przesłanie nadziei. Warszawa 2000.

Dziewiecki M. Współuzależnienie: przejawy i sposoby przezwyciężania // Nowe przesłanie nadziei. Warszawa 2000.

Mellody Р. Toksyczne związki / перекл. з англійської A. Polkowski. Warszawa 2005; Mellody P. Facing Codependence. San Francisco 1989.

Potter-Efron R., Potter-Efron P. Assessment of Co-dependency with Individuals from Alcoholic and Chemically Dependent Families. London 1989.

Wegscheider-Cruse S. Choice-Making: for Codependents, Adult Children and Spirituality Seekers. Deerfield Beach (Florida) 1985.

Weinhold J., Weinhold B. The Flight from Intimacy: Healing your Relationship of Counter-dependency. Novato (California) 2008, с. 6.

Whitfield C. Co-dependence: Healing the Human Condition: the New Paradigm for Helping Professionals and People in Recovery. Deerfield Beach (Florida) 1991.

 Допоміжна література

Вербализация // http://mirslovarei.com/content_psy/verbalizacija-483.html (20 квіт. 2011).

Гадсон Т. Молитва про душевний спокій / перекл. з англійської О. Гладкий. Львів 2010; Hudson T. The Serenity Prayer. Cape Town 2002.

Гамільтон Б. Початок в АА: Життя у тверезості /перекл. з англійської Ю. Кирик. Львів 2005; Hamilton B. Getting Started in AA. Minneapolis 1995.

Джонсон В. Метод убеждения. Как помочь наркоману или алкоголику принять решение / перекл. з англійської Н. Ляпкова. Москва 2007; Johnson V. Intervention: A Step-by-Step Guide for Families and Friends of Chemically Dependent Persons. Minneapolis 1986.

Духовные аспекты созависимости // http://www.psyholog-911.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=145:2010-05-15-16-51-09&catid=16&Itemid=56 (14 квіт. 2011).

Духовні вправи св. Ігнатія Лойоли / перекл. з англійської А. Маслюх. Львів 2006; The Spiritual Exercises of Saint Ignatius. St. Louis 1992.

Элкинд Д. Эрик Эриксон и восемь стадий человеческой жизни // http://www.sociology.mephi.ru/docs/sociologia/html/D_elkind%20-%20erik_erik_i_8_stadiy.html (20 бер. 2011).

Компульсия // http://www.humanities.edu.ru/db/msg/72779 (20.03.2011).

Литвиненко В. В тени зависимой семьи. Полтава 2001.

Литвиненко В. Парадоксы алкоголизма. Полтава 2003.

Лукьянова А. Созависимое поведение: появление, развитие, результаты // http://zygmantovich.com/?p=967 (14 квіт. 2011).

Наррамор К. Емоційно здорова сім’я. Львів 2003.

Обсесивно-компульсивний розлад // http://uk.wikipedia.org/wiki/Обсесивно-компульсивний_розлад (10 бер. 2011).

Рекомендации по написанию дневника чувств // http://stopjunky.narod.ru/articles/dairy/index.htm (15 квіт. 2011).

Ригідність // http://leksika.com.ua/16360110/ure/rigidnist (14 бер. 2011).

Стюарт Й., Джойнс В. Що таке ТА? // http://www.uata.org.ua/bibl/stj01.htm (20 бер. 2011).

Треугольник Карпмана // http://www.psychologos.ru/Треугольник_Карпмана (20 бер. 2011).

Хамитова И. Теория семейных систем Мюррея Боуэна // http://psyjournal.ru/j3p/pap.php?id=20010312 (20 бер. 2011).

Штандер В. Сім’я з алкогольною проблемою. Львів 1993.

Що таке психосоматичні захворювання // http://stattja.pp.ua/index.php?newsid=2754 (20 бер. 2011).

Alcoholics Anonymous Comes of Age. New York 1999.

Asiado T. Melanie Klein: Beyond Freud //
http://www.suite101.com/content/melanie-klein-beyond-freud-a17771 (20 бер. 2011).

Beattie M. Codependent No More: How to Stop Controlling Others and Start Caring for Yourself. Minneapolis 1992.

Dziewiecki M. Podstawy profilaktyki uzależnień // Nowe przesłanie nadziei. Warszawa 2000.

Dziewiecki M. Warunki osiągania wolności // http://79.188.158.178/Szkolna/Zasoby/Religia/Dziewiecki/wolnosc.html (10 бер. 2011).

Gray R. Freud and the Literary Imagination // http://courses.washington.edu/freudlit/Hysteria.Notes.html (20 бер. 2001).

Hurcom C., Copello A. The Family and Alcohol: Effects of Excessive Drinking and Conceptualizations of Spouses over Recent Decades // http://informahealthcare.com/doi/abs/10.3109/10826080009147469 (14 квіт. 2011).

«Pass it on», The Story of Bill Wilson and How the A.A. Message Reached the World. New York 1984.

Schaef A. Living in Process // http://www.livinginprocess.com/anne-wilson-schaef.php (14 квіт. 2011).

VanVonderen J., Ryan D., Ryan J. Soul Repair: Rebuilding Your Spiritual Life. Чікаго 2008.

Woititz J. Lęk przed bliskością / перекл. з англійської E. Zaremba. Gdańsk 2000; Woititz J. The Intimacy Struggle. Deerfield Beach (Florida) 1993.


[1]Пор. В. Литвиненко. В тени зависимой семьи. Полтава 2001, с. 96.

[2]Пор. C. Whitfield. Co-dependence: Healing the Human Condition: the New Paradigm for Helping Professionals and People in Recovery. Deerfield Beach (Florida) 1991, c. 8. У цьому та в подальших іншомовних джерелах користуватимусь власним перекладом. 

[3]Пор. S. Wegscheider-Cruse. Choice-Making: for Codependents, Adult Children and Spirituality Seekers. Deerfield Beach (Florida) 1985, с. 2.

[4]Пор. S. Wegscheider-Cruse. Choice-making: for Codependents, Adult Children and Spirituality Seekers, с. 2.

[5]Пор. T. Cermak. Diagnosing and Treating Co-dependence. Minneapolis 1986, с. 6.

[6]Пор. Schaef A. Living in Process // http://www.livinginprocess.com/anne-wilson-schaef.php (14 квіт. 2011).

[7]Пор. Diagnosing and Treating Co-dependence, с. 6. 

[8]Пор. Choice-making: for Codependents, Adult Children and Spirituality Seekers, с. 2.

[9]Пор. J. Weinhold, B. Weinhold. The Flight from Intimacy: Healing your Relationship of Counter-dependency. Novato (California) 2008, с. 6.

[10]Пор. Hurcom C., Copello A. The Family and Alcohol: Effects of Excessive Drinking and Conceptualizations of Spouses over Recent Decades // http://informahealthcare.com/doi/abs/10.3109/10826080009147469 (14 квіт. 2011).

[11]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь. Москва 2009, с. 39.

[12]Пор. Gray R. Freud and the Literary Imagination // http://courses.washington.edu/freudlit/Hysteria.Notes.html (20 бер. 2001).

[13]Компульсія – нав’язлива поведінка, що виникає періодично через довільні проміжки часу; дії, до виконання яких людина відчуває внутрішній примус, невиконання яких веде до зростання внутрішньої тривожності. Пор. Компульсия // http://www.humanities.edu.ru/db/msg/72779 (20 бер. 2011).

[14]Пор. C. Whitfield. Co-dependence: Healing the Human Condition, c. 16-17.

[15]Пор. Asiado T. Melanie Klein: Beyond Freud //
http://www.suite101.com/content/melanie-klein-beyond-freud-a17771 (20
 бер. 2011).

[16]Пор. Co-dependence: Healing the Human Condition, c. 17.

[17]Пор. Alcoholics Anonymous Comes of Age. New York 1999, с. 7172.

[18]Пор. «Pass it on»,The Story of Bill Wilson and How the A.A. Message Reached the World. New York 1984, с. 197-199.

[19]Пор. C. Whitfield. Co-dependence: Healing the Human Condition, c. 17. 

[20]Пор. «Pass it on», The Story of Bill Wilson and How the A.A. Message Reached the World, с. 359.

[21]Пор. Элкинд Д. Эрик Эриксон и восемь стадий человеческой жизни // http://www.sociology.mephi.ru/docs/sociologia/html/D_elkind%20-%20erik_erik_i_8_stadiy.html (20 бер. 2011).

[22]Пор. Хамитова И. Теория семейных систем Мюррея Боуэна // http://psyjournal.ru/j3p/pap.php?id=20010312 (20 бер. 2011).

[23]Пор. C. Whitfield. Co-dependence: Healing the Human Condition, c. 18.

[24]Пор. В. Джонсон. Метод убеждения. Как помочь наркоману или алкоголику принять решение. Москва 2007.

[25]Пор. Co-dependence: Healing the Human Condition, c. 18.

[26]Пор. Co-dependence: Healing the Human Condition, с. 19.

[27]Ригідність – закляклість, млявість, нерухливість почуттів. Пор. Ригідність // http://leksika.com.ua/16360110/ure/rigidnist (14 бер. 2011).

[28]Пор. R. Potter-Efron, P. Potter-Efron. Assessment of Co-dependency with Individuals from Alcoholic and Chemically Dependent Families. London 1989, c. 39.

[29]Пор. R. Potter-Efron, P. Potter-Efron. Assessment of Co-dependency with Individuals from Alcoholic and Chemically Dependent Families, с. 41-43.

[30]Пор. Assessment of Co-dependency, с. 43-44.

[31]Пор. Assessment of Co-dependency, с. 44-45.

[32]Пор. Assessment of Co-dependency, с. 45-46.

[33]Пор. Assessment of Co-dependency, с. 46-47.

[34]Пор. Assessment of Co-dependency, с. 47-48.

[35]Пор. Assessment of Co-dependency, с. 48-49.

[36]Пор. R. Potter-Efron, P. Potter-Efron. Assessment of Co-dependency with Individuals from Alcoholic and Chemically Dependent Families, с. 49-50.

[37]Пор.T. Cermak. Diagnosing and Treating Co-dependence, с.11.

[38]Пор. P. Mellody. Toksyczne związki. Warszawa 2005, с. 5-15.

[39]Див. C. Whitfield. Co-dependence: Healing the Human Condition, с.29.

[40]Пор. Элкинд Д. Эрик Эриксон и восемь стадий человеческой жизни // http://www.sociology.mephi.ru/docs/sociologia/html/D_elkind%20-%20erik_erik_i_8_stadiy.html (20 бер. 2011).

[41]Пор. J. Weinhold, B. Weinhold. The Flight from Intimacy: Healing your Relationship of Counter-dependency, с. 12.

[42]Пор. Лукьянова А. Созависимое поведение: появление, развитие, результаты // http://zygmantovich.com/?p=967 (14 квіт. 2011).

[43]Пор. M. Dziewiecki. Współuzależnienie: przejawy i sposoby przezwyciężania // Nowe przesłanie nadziei. Warszawa 2000, с. 116. 

[44]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 124.

[45]Пор. J. Woititz. Lęk przed bliskością. Gdańsk 2000, с. 23.

[46]Пор. Lęk przed bliskością с. 24.

[47]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 71-72.

[48]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 117.

[49]Обсесивно-компульсивний – в особи з’являються нав’язливі думки (обсесії), яких вона намагається позбутися за рахунок нав’язливих дій (компульсій). Пор. Обсесивно-компульсивний розлад // http://uk.wikipedia.org/wiki/Обсесивно-компульсивний_розлад (10 бер. 2011).

[50]Див. Зависимость: семейная болезнь, с. 117.

[51]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 118-119.

[52]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 117-119.

[53]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 122.

[54]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 120-121.

[55]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 120.

[56] Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 120.

[57] Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 120-121.

[58] Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 121.

[59]Пор. К. Наррамор. Емоційно здорова сім’я. Львів 2003, с. 3-13.

[60]Пор. В. Штандер. Сімя з алкогольною проблемою. Львів 1993, с. 3.

[61]Пор. S. Wegscheider-Cruse. Choice-making: for Codependents, Adult Children and Spirituality Seekers, с. 16.

[62]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика. Москва 2002, с. 95-98.

[63]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 97.

[64]Пор. P. Mellody. Toksyczne związki, с. 6.

[65]Пор. Toksyczne związki, с. 7-8.

[66]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 63.

[67]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 65.

[68]Пор. P. Mellody. Toksyczne związki, с. 9-10.

[69]Пор. Toksyczne związki, с. 8-9.

[70]Пор. Toksyczne związki, с. 8.

[71]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 39.

[72]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 71.

[73]Пор. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 71-72.

[74]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 40.

[75]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 58-59.

[76]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 61.

[77]Пор. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 58-59.

[78]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 61.

[79]Психосоматичні захворювання – захворювання, причинами яких є в більшій мірі розумові процеси хворого, ніж безпосередньо будь-які фізіологічні причини. Пор. Що таке психосоматичні захворювання // http://stattja.pp.ua/index.php?newsid=2754 (20 бер. 2011).

[80]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 46.

[81]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 61.

[82]Пор. P. Mellody. Toksyczne związki, с. 17.

[83]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 89.

[84]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 90.

[85]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 90.

[86]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 90.

[87]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 92.

[88]Пор S. Wegscheider-Cruse. Choice-making: for Codependents, Adult Children and Spirituality Seekers,
с. 26-27.

[89]Пор. M. Beattie. Codependent No More: How to Stop Controlling Others and Start Caring for Yourself. Minneapolis 1992, с. 84.

[90]Пор. Codependent No More, с. 84.

[91]Пор. Codependent No More, с. 89-90.

[92]Пор. Codependent No More, с. 26.

[93]В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 93.

[94]Зависимость: семейная болезнь, с. 95.

[95]Пор. Треугольник Карпмана // http://www.psychologos.ru/Треугольник_Карпмана (20 бер. 2011).

[96]Транзакційний аналіз – теорія особистості і систематична психотерапія, спрямована на розвиток і зміну особистості. Див. Стюарт Й., Джойнс В. Що таке ТА? // http://www.uata.org.ua/bibl/stj01.htm (20 бер. 2011).

[97]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 97.

[98]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 97.

[99]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 56.

[100]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 57.

[101]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 58.

[102]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 59.

[103]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 59.

[104]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 60.

[105]Пор. Хамитова И. Теория семейных систем Мюррея Боуэна // http://psyjournal.ru/j3p/pap.php?id=20010312 (20 бер. 2011).

[106]Пор. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 44.

[107]Пор. Ю. Авґустин. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів. Львів 2006, с. 42.

[108]Пор. Й. Мюллер. Бог он иной: Стардание от ложного образа Бога; пути к исцелению. Москва 1998, c. 76-77.

[109] Пор. Світ наших почуттів, с. 42.

[110]Пор. Лукьянова А. Созависимое поведение: появление, развитие, результаты // http://zygmantovich.com/?p=967 (14 квіт. 2011).

[111]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 51.

[112]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 83-84.

[113]Пор. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 86-92.

[114]Див. В. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 47.

[115]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 47.

[116]Пор. Ю. Авґустин. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів, с. 50.

[117]Пор. Лукьянова А. Созависимое поведение: появление, развитие, результаты // http://zygmantovich.com/?p=967 (14 квіт. 2011).

[118]Пор. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 48.

[119]Пор. Ю. Авґустин. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів,
с. 44-45.

[120]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 52.

[121]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 51-52.

[122]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 52.

[123]Пор. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 53.

[124]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 80.

[125]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 55.

[126]Пор. Зависимость: семейная болезнь, с. 55.

[127]Пор. Й. Мюллер. Бог он иной: Стардание от ложного образа Бога; пути к исцелению, с. 77.

[128]Пор. Бог он иной: Стардание от ложного образа Бога; пути к исцелению, с. 78.

[129]Пор. В. Литвиненко. Парадоксы алкоголизма. Полтава 2003, с. 57.

[130]Пор. C. Whitfield. Co-dependence: Healing the Human Condition, c. 97.

[131]Пор. Москаленко. Зависимость: семейная болезнь, с. 66.

[132]Пор. J. VanVonderen, D. Ryan, J. Ryan. Soul Repair: Rebuilding Your Spiritual Life. Чікаго 2008, с. 147.

[133]Пор. M. Dziewiecki. Podstawy profilaktyki uzależnień // Nowe przesłanie nadziei. Warszawa 2000, с. 127.

[134]Пор. Soul Repair: Rebuilding Your Spiritual Life, с. 78.

[135]Пор. M. Dziewiecki. Duszpasterska pomoc dla małżonków osób uzależnionych // Nowe przesłanie nadziei. Warszawa 2000, с. 209.

[136]Пор. M. Dziewiecki. Duszpasterska pomoc dla małżonków osób uzależnionych, с. 209-210.

[137]Пор. Духовные аспекты созависимости //
http://www.psyholog-911.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=145:2010-05-15-16-51-09&catid=16&Itemid=56 (14 квіт. 2011).

[138]Пор. Б. Гамільтон. Початок в АА: Життя у тверезості. Львів 2005, с. 31.

[139]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю. Тернопіль 2009, с. 11.

[140]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 8.

[141]Див. Додаток №1.

[142]Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 8.

[143]Пор. Т. Гадсон. Молитва про душевний спокій. Львів 2010, с. 21.

[144]Пор. Молитва про душевний спокій, с. 22.

[145]Пор. Молитва про душевний спокій, с. 23.

[146]Катехизм Католицької Церкви. Жовква 2002, § 1770.

[147]Вербалізація – словесний опис переживань, почуттів, думок, поведінки. Пор. Вербализация // http://mirslovarei.com/content_psy/verbalizacija-483.html (20 квіт. 2011).

[148]Пор. Ю. Авґустин. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів, с. 22.

[149]Див. Додаток №1.

[150]Пор. Рекомендации по написанию дневника чувств // http://stopjunky.narod.ru/articles/dairy/index.htm (15 квіт. 2011).

[151]Пор. Рекомендации по написанию дневника чувств // http://stopjunky.narod.ru/articles/dairy/index.htm (15 квіт. 2011).

[152]Пор M. Dziewiecki. Duszpasterska pomoc dla małżonków osób uzależnionych, с. 209.

[153]Див. Додаток №2.

[154]Пор. Duszpasterska pomoc dla małżonków osób uzależnionych, с. 209-210.

[155]Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 11.

[156]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 21.

[157]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 390.

[158]Див. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 19.

[159]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 24.

[160]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 42.

[161]Пор. Катехизм Католицької Церкви, §1718.

[162]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 25.

[163]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 26.

[164]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 26.

[165]Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 27.

[166]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 28.

[167]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 28.

[168]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 31.

[169]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 29.

[170]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 309-310.

[171]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 148.

[172]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 33.

[173]Пор. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 80-81.

[174]Пор. Ю. Авґустин. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів, с. 45.

[175]Пор. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів, с. 46.

[176]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 34.

[177]Пор. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів, с. 48-49.

[178]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 79-80.

[179]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 38.

[180]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 36.

[181]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 36-37.

[182]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 80.

[183]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 42.

[184]Пор. Катехизм Католицької Церкви, §1455.

[185]Пор. Катехизм Католицької Церкви, §1468.

[186]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 42.

[187]Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 44.

[188]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 43-44.

[189]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 44.

[190]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 44.

[191]Пор. Катехизм Католицької Церкви, §1441.

[192]Пор. Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 45.

[193]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 46.

[194]Пор. Катехизм Католицької Церкви, §1459.

[195]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 46.

[196]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 46.

[197]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 46.

[198]Пор. Р. ПоттерЭфрон. Стыд, вина и алкоголизм: клиническая практика, с. 292.

[199]Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 47.

[200]Див. Додаток №3.

[201]Пор. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 47.

[202]Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 47.

[203]Духовні вправи св.Ігнатія Лойоли. Львів 2006, §23.

[204]Пор. Dziewiecki M. Warunki osiągania wolności // http://79.188.158.178/Szkolna/Zasoby/Religia/Dziewiecki/wolnosc.html (10 бер. 2011). 

[205]Р. Прочко. Посібник Духовної терапії для осіб співузалежнених від алкоголю, с. 48.

No Comments

Залишити відповідь