Звільнити метеликів…

31.08.2009

Дана публікація є лише краплею в океані спектру питань та проблем, пов’язаних з роботою з дітьми з алкогольних родин. Сподіваємося, що вона матиме своє продовження, та сприятиме розвитку діяльності груп самодопомоги Ал-Атін в Україні. Сердечно дякуємо усім тим, які ласкаво надали нам інформаційну, консультативну та моральну допомогу й підтримку. Запрошуємо усіх зацікавлених до подальшої співпраці.

Створення посібника було профінанеоване в рамках Програми Польсько-Американського Фонду Свободи Зміни в Регіоні — РІТА, реалізованого Фондом Освіта для Демократії

 

Дана публікація є лише краплею в океані спектру питань та проблем, пов’язаних з роботою з дітьми з алкогольних родин. Сподіваємося, що вона матиме своє продовження, та сприятиме розвитку діяльності груп самодопомоги Ал-Атін в Україні. Сердечно дякуємо усім тим, які ласкаво надали нам інформаційну, консультативну та моральну допомогу й підтримку. Запрошуємо усіх зацікавлених до подальшої співпраці.

Створення посібника було профінанеоване в рамках Програми Польсько-Американського Фонду Свободи Зміни в Регіоні — РІТА, реалізованого Фондом Освіта для Демократії

Звільнити метеликів.. тобто дати надію дітям, яких торкнулася проблема  в родині.

Досвід з реалізації проекту “Звільнити метеликів…”, реалізованого Фундацією Допомоги Дітям “Крик” і МГО “Академія Української Молоді” при співпраці з Українським Католицьким Університетом. – Білгорай, 2005.

На жаль, все ще с дуже мало україномовних публікацій присвячених цій тематиці. Сподіваємося, що це видання допоможе в задоволенні актуальних потреб у методичних матеріалах, практичних рекомендаціях щодо організації допомоги дітям з алкогольних родин. У посібнику розглянено питання алкоголізму та співузалежнення, описано соціально-психологічні особливості дітей в родині з алкогольною проблемою, представлено способи допомоги таким дітям, висвітлено специфіку діяльності груп підтримки Ал-Атін, а також подано матеріали, які використовуються в роботі груп підтримки Ал-Атін.

Сподіваємося, що ця публікація сприятиме розвитку в Україні соціо-терапевтичної та виховної роботи з дітьми, батьки чи значимі особи яких є узалежненими від алкоголю.

Олена Яремко

Моніка Домінік

1.   Декілька слів про алкоголізм та співузалежнення

Алкоголізм вже давно вважається невиліковною хворобою. Це хвороба, яка триває все життя. Натомість її розвиток можна затримати через застосування відповідної терапії. Одним з проявів хвороби є втрата контролю над кількістю випитого. Якщо хвороби не вдасться стримати, вона приводить до психічних порушень або смерті. Єдиним методом затримки прогресування хвороби є повна абстиненція.

Алкоголіком може стати кожна людина, незважаючи на вік, стать, освіту, матеріальний статус і професію. Отож помилковим є твердження, що алкоголіками є лише люди з маргінезу суспільства. Вживання алкоголю завжди має великий вплив на якусь із життєвих сфер. Алкоголік п’є, щоб втекти від дійсності та відповідальності. Хоча має почуття провини, не може перестати пити, навіть, коли бачить, що це нищить все найцінніше в його житті та приносить страждання його близьким. Є емоційно узалежненим від алкоголю і глибоко вірить в неможливість існування без нього. Узалежнення від алкоголю є також фізичним, і при спробі перестати пити у хворого з’являються прояви відвикання. Він намагається втекти від проблеми і п’є щораз більше. Зупиняється тільки тоді, коли прагнення вилікуватись з’явиться в ньому самому. Ніхто не примусить алкоголіка покинути пляшку.

До найчастіших проявів алкоголізму належать:

• Втрата контролю. Втрата контролю над уживанням алкоголю відбувається поступово. Спочатку алкоголік втрачає контроль дуже рідко і випадково, потім це

відбувається все частіше. В результаті перестає панувати також над тим, коли п’є.

• Розвиток хвороби. Це етап, під час якого алкоголік п’є все частіше, і на нього все менше можна розраховувати. Вживання алкоголю стає його нав’язливою ідеєю, і він зазвичай занедбує спої обов’язки.

• Симптоми відвикання. В період перерв у вживанні алкоголю у хворого можуть з’являтися ознаки відвикання: ослаблення організму, пов’язане з відвиканням, головні болі, рвота, трясіння, знервованість і фрустрація, галюцинації. Інколи цей стан вимагає госпіталізації.

• Зміни особистості. Коли алкоголік п’є, його поведінка є протилежною до поведінки в тверезому стані.

• Провали пам’яті. З’являються провали пам’яті, цілі фрагменти подій зникають. Усе більше справ відбувається поза свідомістю узалежненої особи.

Р. Хейлман виділяє вісім ознак хворобливої залежності від алкоголю: постійні думки про алкоголь, підвищена виносливість до алкоголю, швидке споживання алкоголю, вживання алкоголю на одинці, вживання алкоголю як універсальних ліків, купування алкоголю на запас, незапланована випивка, провали з пам’яті моменту закінчення випивки.

Єдиний спосіб врятувати життя алкоголіка – цілко ви іа абстиненція з його сторони та навчання запобігати поверненню до вживаний спиртного. У більшості випадків без фахової цопомоі и узалежнена І! особа врятуватися не може.

Алкоголізм вважається хворобою родини. Якщо в когось із членів сім’ї випивка стає хворобою, ураження зазнає вся родина. Це відбувається тому, що алкоголізм, окрім того, що існує всередині людини, здійснює вплив на її поведінку в стосунках з іншими. Недарма алкоголізм називають хворобою взаємостосунків. Кожна людина глибоко впливає на життя щонайменше декількох осіб (батьки, подружжя, діти, сестри, брати). Перебування з алкоголіком надзвичайно негативно впливає на психіку пов’язаних з ним осіб.

Сукупність страждань та порушень членів алкогольної родини визначається поняттям співузалежнення.

Співузалежненню властиві такі ознаки:

• Нав’язливий стан в родині. Дуже часто всі близькі стають також зосереджені на вживанні алкоголю, як і сам алкоголік. Відмінність полягає в тому, що родина зосереджується на тому, що зробити, щоб алкоголік перестав пити. В результаті це стає настільки нав’язливим, що члени родини забувають про все навколо: занедбують друзів, легковажно ставляться до роботи, не виконують свої обов’язки. Вони присвячують безліч часу на спроби змінити алкоголіка, на жаль, безрезультатно.

• Неспокій та метушня в родині. Родина переживає, коли в когось із близьких з’являються проблеми з уживанням спиртного. Часто родичі починають виконувати обов’язки алкоголіка замість нього і роблять все, щоб витягнути його з труднощів.    Отож   вони   платять   за   нього   рахунки,

виправдовують його на роботі, коригують помилки, прибирають Залишений після нього балаган. Співузалежнена особа стурбована скандальною поведінкою алкоголіка, вибачається за неї, відчуває сором та упокорення. Не усвідомлює, що, усуваючи болісні наслідки вживання спиртного, утверджує алкоголіка в переконанні, що його поведінка є безкарною і не спричиняє жодних прикрих наслідків.

• Гнів в родині. Родину часто охоплює почуття злості. Адже вона є збита з рівноваги поведінкою алкоголіка та власною неспроможністю опанувати ситуацію, що приводить до багатьох сварок в родині, доходить до рукоприкладства та бійок. Дім стає полем битви. Часто члени родини, коли не мають відваги вилити злість на алкоголіка, скеровують її на себе, або ж напр., дітей. Незначна провина дитини може викликати атаку фурії.

Заперечення в родині. Алкоголік заперечує наявність будь-якої проблеми та потребу в допомозі. Обіцяє більше ніколи не пити. Приймаючи його обіцянку, родина також заперечує існування проблеми. Крім того, приховує проблему перед іншими та вдає її повну відсутність. Часто члени родини не розмовляють між собою про алкоголь та труднощі, пов’язані з ним. Це тема „табу” в родині. Таким чином, люди ошукують себе, коли не мають відваги подивитися правді в очі.

Брак погодження з фактом існування хвороби приводить до втрати шансу на її вилікування.

•Почуття провини. Алкоголік є спеціалістом в перенесенні свого почуття провини на співузалежнених осіб. Уникаючи відповідальності за свою поведінку, він звинувачує жінку та дітей за своє вживання алкоголю, вони натомість глибоко в це вірять і беруть провину на себе. Починають думати, що якби були кращими, гарнішими, мудрішими, то він би не пив. Намагаються поводитися обережно, звертають більше уваги на його потреби, щоб його не вразити і одержати його прийняття. Це, звичайно ж, не приносить жодної користі, оскільки алкоголік виступає постійним критиком. Члени сім’ї, вірячи в справедливість критики, почуваються винними у всьому. Водночас переживають страх перед відкиненням, замучують постійними питаннями: „Що такого поганого ми зробили, чому він так поводиться? “

• Страх в родині. В домі алкоголіка завжди присутній страх. Він спричинений фізичною загрозою та агресією алкоголіка, а також нестабільністю матеріального становища.

• Брехня, фальшиві надії, розчарування в родині. Брехня в домі алкоголіка стає стилем життя. Співузалежнена особа говорить неправду, щоб оберігати алкоголіка.  Алкоголік також обманює, не дотримується угод та обіцянок. Такі ситуації   спричиняють   чим   раз   більший   неспокій   та дезорганізацію в родині. Правдиві значення затираються і залишається порушене сприйняття дійсності. Співузалежнені овоби нв знвють, в що вірити. Наперекір здоровому глузду  постійно покладаються на слова алкоголіка і, як наслідок, весь час пережинають розчарування.

• Почуття безнадійності, скривдженості та розпачу. Тривалий негативний емоційний стан приводить в результаті до повного психічного та фізичного виснаження. Співузалежнені особи охоплені розпачем. Вони є самотніми, сповненими почуттям скривдженості та докорів сумління. Пережиття наступного дня видається непосильним. Часто виникають думки про самогубство. Губиться почуття власної цінності, а життя втрачає сенс. Характерними рисами співузалежнених осіб є:

  • низька самооцінка (залежність від зовнішніх оцінок, від сзаємостосунків з іншими; болісне сприйняття критики; страх перед помилками; почуття сорому);
  • бажання контролювати життя інших (погрози, вмовляння, примус, поради, підкреслення безпорадності інших);
  • бажання дбати про інших, рятувати інших (часто роблять більше замість когось, аніж для когось);
  • викривлення почуттів ( співузалежнені втрачають відчуття самих себе; звикають до того, що можна переживати лише прийнятні, дозволені почуття; підсвідомо трансформують негативні почуття);
  • схильність до заперечення (раціоналізація, витіснення, ігнорування проблеми, обманювання самих себе, життя в світі ілюзій);
  • психосоматичні хвороби (коліти, гіпертонія, бронхіальна астма, сердечні аритмії, головні болі та ін.)

Лікування від співузалежнення – це довгий, багаторічний процес. Основні його положення – це:

  • Створення можливості для алкоголіка нести відповідальність за наслідки своєї поведінки, а не брати цю відповідальність на себе.
  • Правдивий погляд на дійсність, усвідомлення факту алкогольної хвороби в родині.
  • Зрозуміти свої почуття.
  • Навчитись позитивно трактувати самого себе, повірити в свою цінність, відкинути фальшиве почуття провини.
  • Плекання доброзичливих стосунків з іншими людьми.
  • Приймати всю можливу допомогу, в тому числі правову.

2. Дитина в родині з алкогольною проблемою

Родина з алкогольною проблемою – це така родина, в якій життя почало обертатися навколо спиртного. Життя дитини в такій родині завжди пов’язане з великим напруженням. До проблем дитини, яка виростає в такій родині, належать: почуття провини, брак самоприйняття та любові, страх, почуття сорому, брак зв’язків, дезорієнтація, гнів, депресія. Важкі матеріальні та житлові умови становлять додаткове джерело напружень, особливо для подружжя, що погіршує і так важку ситуацію дітей, які виростають з почуттям меншовартості.

Дитина часто вважає, що вона є головною причиною того, що батьки п’ють. Боїться, що між батьками дійде до шантажу, насильства. Замикається в собі і не шукає допомоги в когось ззовні через таємницю, яку носить в собі. Така дитина нікому не довіряє і не може нав’язувати близькі контакти. Вона почувається загубленою, оскільки у батьків різко змінюється настрій від ненависті до любові. Дитина має претензії як до того з батьків, хто п’є, так і до іншого. Статистика показує, що діти, які виросли в родинах, де надмірно вживався алкоголь, в чотири рази більше наражаються на узалежнення від спиртного, ніж інші.

Сигнали-вказівники на алкогольну проблему сім’ї, які посилає дитина дорослим:

  • Прийняття відповідальності за дорослих.
  • Набуття поведінки дорослих людей.
  • Неуспішність в школі, часті прогули.
  • Бунт і створення проблем -хуліганські вибрики, крадіжки.
  • Зловживання алкоголем, вживання наркотиків.
  • Агресія щодо інших дітей.
  • Брак друзів, ізолювання від інших дітей.
  • Соматичні, тілесні недуги, такі як болі в животі та головний біль.
  • Нічне сечовиділення.

Дитина  в  родині  з  алкогольною  проблемою  одержує  три

найважливіші уроки: недовіряти, не говорити, не відчувати.

• Не довіряти – це ніби завдання життя в хаосі супроти травм, стресів, які пропонує довкілля. Батьки вчать дитину довіряти та навчають порядку світу, тому брак опори в дорослих позбавляє дитину впевненості в собі та переконання в рішеннях. Нездійснені обіцянки, недотримання домовленостей, загубленість дорослих, непослідовність їх дій, недоліки виховання – все це не сприяє формуванню орієнтації та довіри. Наслідком є невпорядковані думки та хаос у вихованні.

• Не говорити – це сильний комунікат від дорослих, найчастіше невербальний, у справах, пов’язаних з алкогольною проблемою. В родинному домі тема спиртного не обговорюється. Не можна потішити маму, яка плаче, оскільки тоді порушується заборонена тема. Щоб не зачепити даної теми, не поранити, не викликати страху, не бути покараним – найкраще мовчати. Не говорити означає також не зачіпати тем, пов’язаних із родиною, у розмовах зі сторонніми. Діти завжди оберігають, як скарб, родинну таємницю про алкоголь та пов’язані з ним події. Вони поводяться так через сором, страх і надію, що буде краще, і що дана ситуація не є найгіршою з можливих. Надзвичайно важко перейти через це дитяче заперечення, натомість такий стан приводить часом до трагічної самотності дитини в алкогольній родині. Всілякі табу паралізують відкрите спілкування, прирікають людей до самотності.

• Не відчувати – це ефект знеболювання. Деякі почуття є занадто обширні та важкі, щоб їм протиставитись. Виходом, втечею від страждання, страху, злості, упокорення є відмежування від цих почуттів, або повна відсутність почуттів. Надія та любов також могли би бути багаторазово і болісно ураженими та не здійсненими, отож безпечніше знищувати їх в зародку, коли вони лише починають з’являтися. Наслідком такого стану речей може бути загальне „замороження”, надзвичайна нечутливість, або навпаки – невідповідність почуттєвого життя зі змінами настроїв і надмірними емоціями.

Дитина в родині з алкогольною проблемою живе в постійній емоційній готовності, постійно „є на струнко”, живе з настановою „аби проіснувати” і не втратити того, що ще має. З більшими труднощами приймає ризик зміни та розвитку. Такий стан речей сприяє творенню захисної життєвої позиції. Захисна установка є протилежністю до відкритої, сповненої довіри та активності. В дисфункційній родині основною метою є виживання. Родина не задовольняє основних психічних, а часто також фізичних потреб. Отож ці потреби самостійно задовольняються окремими членами родини. Захисні механізми сповнюють людей чіткими, схематичними способами діяльності, нав’язують певну зброю, яка хоч невигідно, але дозволяє уникати контакту з болісною дійсністю. Тому діти алкоголіків часто виконують вузько окреслені ролі, які становлять віддзеркалення динаміки вживання алкоголю в родині. Закрита система родини накидає дитині певну

визначену роль, залишаючи їй мало свободи. Вона може віднайти в ній певний захист, порятунок.

Найчастіше зустрічається п’ять захисних прикладів функціонування дітей в алкогольних родинах:

• Герой родини, називається часто супер-дитиною. Це найчастіше найстарша дитина в сім’ї, сповнена жертовності та посвяти для родини, поводиться завжди по-дорослому, відповідально. Обов’язки, які бере на себе, перевершують її можливості, через що часто переживає почуття сорому, розчарування, перебування „не в порядку”. Приймаючи на себе тягарі інших, є сильною, відданою, надзвичайно мужньою. Така дитина є в принципі батьком своїх батьків, дбає про забезпечення мінімуму рівноваги в родині, посвячує себе для інших ціною самої себе. Така дитина часто є дуже активною, дбайливою, прибирає та готує вдома. Ці завдання дитина приймає з почуттям прихованого напруження. Герой родини, наскільки дозволяють інтелектуальні можливості, дає собі раду в школі. З нього виростає перфекціоніст, який не вміє бавитися, відпочивати, ані бути задоволеним поза значними досягненнями та успіхами. Нав’язливо прагне контролювати ситуацію. Він є візитною карткою родини – живим доказом того, що „в родині все є в порядку”.

• Цап-відбувайло, ще називається викидьком сім’ї. Це дитина, яка постійно створює труднощі, бунтує, бореться, важко виховується. Прогулює уроки, втікає з дому, контактує з субкультурами, концентрує на собі негативну увагу родини та визначається як

джерело її проблем. Є імпульсивною та агресивною, привертає до себе увагу, ніби хоче сказати: „Як довго дозволите мені робити погані справи?” Є стриманою та різкою з близькими, відмежованою від ніжних почуттів. У відповідь на жахіття родинного життя може захотіти знищити щось, що має найближче, тобто себе. Швидше починає вживати алкоголь та інші психоактивні речовини, стаючи головним кандидатом до продовження династійної лінії родинного алкоголізму.

Якщо не одержить відповідної допомоги як дорослий, ввійде в труднощі з законом, зламає всілякі норми, потрапить в узалежнення.

• М’яка іграшка або блазень, називається ще клоуном або мрійником. Це хтось надзвичайно милий, добрий, сповнений вдячності, чудово розряджає напруження в родині через відповідний жарт або „роззброєння” тата чи мами. Сміхунка або сміхун, найулюбленіша донечка тата, мамин синочок. Демонструє свободу та чудове самопочуття, щоб перервати конфлікт. Є постійно незрілим. Багато вчинків минають безкарно, хоч насправді це не є радісна людина. Драма „м’якої іграшки” полягає в тому, що ніхто не сприймає її серйозно, а вона сама втрачає межі між тим, що серйозне, а що є жартом, між плачем та сміхом. Дитина відвикає від почуття смутку та терпіння, завжди показуючи позитивне ставлення до поганої гри. Такі діти довго залишаються емоційно незрілими.

Таким особам в дорослому житті важко влаштувати особисте життя, вони змінюють чоловіків, жінок, часто їм властива хвороблива заздрість.

• Підтримувач – це дитина, яка найближча до співузалежнення. Часто приймає опікунську позицію щодо особи, яка п’є. її головним завданням є оберігати алкоголіка перед наслідками вживання спиртного, через це несвідомо сприяє розвитку хвороби. Саме ця дитина виливає алкоголь або приносить його додому, аби алкоголік не виходив, щоб пити. Займається пошуком причин вживання алкоголю та способів, які приведуть до того, що алкоголік буде менше пити. Тренується в маніпуляціях спритних виходів із ситуації. Те, що алкоголік п’є, забирає дуже багато життєвої енергії такої дитини. Вона не дозволяє собі „бути скраю”, що було би для узалежненої особи конструктивною версією життя. В дорослому житті така дитина стає жінкою алкоголіка, або чоловіком узалежненої особи.

• „Сліпа дитина”, теж називається загубленою, дитиною в тумані, ангеликом. Часто це є наймолодша дитина в родині. Це дитина, якої фактично немає. Вона відкинена в світ своїх фантазій, в світ уроків, мрій, в свій куточок, де її взагалі не видно. Ізолюється та виключається з родинної атмосфери. Живе, ніби на перефирії, відходячи таким чином від уваги. Пасивно приймає долю, виходячи з переконання, що „і так не може нічого зробити”, не відчуває ні з ким жодного зв’язку. Така дитина не створює жодних труднощів у вихованні, часом важко навіть зорієнтуватися, де вона властиво перебуває.

Ціна, якою платять за це в дорослому житті, – це невміння налагодження контактів і співжиття з іншими людьми, втеча від важких ситуацій, готовність закривати очі та вдавати, що немає того, що насправді є. Труднощі контактування з реальністю та біль, які їх супроводжують, можуть в результаті та подальшому розвитку викликати різні способи відмежування від дійсності та „знеболювання” на прикрості життя. Найбільш легко доступні способи – це алкоголь, ліки, наркотики.

Цей поділ не вичерпує багатства всіх зразків функціонування. Одна дитина може застосовувати різні захисні механізми і не є обов’язково „чистим” типом однієї ролі. В різних фазах життя дитина може приймати різні типи поведінки.

Життя згідно з вище названими ролями та захисними механізмами дозволяє інколи зберігати нестабільну родинну рівновагу, однак не є спроможним привести до жодної зміни в домашньому житті, ані зробити його безпечним та щасливим. Коли діти алкоголіків стають дорослими, надалі мають тенденцію перебування в тих самих умовах. Роль та Я так міцно з’єдналися між собою, що їм важко відмежуватися від власних емоційних та пізнавальних стереотипів. Часто вони так влаштовують своє життя, що подальший досвід підтверджує їх життєві схеми. Ті діти, які не одержали допомоги, виростають непристосованими, безпорадними в своєму житті та житті нещасливих дорослих.

З. Як допомогти дитині з алкогольної родини?

Анна Додюк у своїй книзі “Нелегка надія” розповідає історію про медузи: “Один чоловік вийшов на берег океану і побачив, що приплив виніс на пісок тисячі медуз, які сохли на сонці та гинули. Неподалік він побачив старого, який йшов пляжем, підбирав медузу за медузою і кидав у воду. “Навіщо ти марнуєш час?”- запитав старого.- “Адже їх так багато, що навіть якщо ти врятуєш кількох, це не матиме значення”. – Старий взяв три медузи і по одній випустив їх в море. “Що ж, – відповів він, – ці три сьогодні не загинуть.Для них це має значення”.

Якщо хочемо допомогти дитині алкоголіка, то перш за все ми маємо добре зрозуміти природу її проблем. Ми маємо розпізнати, яку роль вона відіграє в родині. В один спосіб потрібно працювати з героєм сім’ї, але зовсім інакше зі „сліпою дитиною”. Для кожної з ролей є інші корекційні стратегії. Те, що може допомогти одній дитині, для іншої може бути поглибленням вразливого місця. Отже, потрібно створювати дитині можливість одержувати такий досвід, який викликає у неї зміну уявлень про дійсність, зміну поведінки та емоційного реагування.

Успішна допомога дитині буде здійснена лише тоді, коли нашу

допомогу скеруємо на всю сім ю.

Завдання сімейної терапії:

  • Побудова щирих, автентичних, здорових стосунків між членами сім’ї.
  • Пробудження довіри й поваги до себе та інших.
  • Повернення властивих ролей членам сім’ї.
  • Навчання нових способів життя.
  • Об’єднання розбитих сімей.

Форми роботи:

  • Родинні групи підтримки як неформальні групи мають уможливити просту, природню атмосферу, заоохотити до спонтанних розповідей про особисті проблеми та спільного пошуку їх розв’язання, дискусії на тему досягнень членів групи.
  • Лекції, семінари, курси, розмови на сімейні теми.
  • Анкети, опитування.

Співузалежнені особи, дорослі та діти мають також пройти індивідуальну терапію, щоб пропрацювати негативні способи пристосування до таких ситуацій, як:

  • ізоляція осіб з-поза найближчої родини;
  • прийняття на себе всієї відповідальності за родину;
  • створення ілюзії ідеальної родини;
  • брак успішного самозахисту у випадках насильства;
  • занедбування власних потреб заради потреб членів родини;
  • емоційна та соціальна опора;
  • самодостатність, завдяки якій можливим є вихід з ролі безпорадної жертви.

Нав’язування індивідуальних стосунків між дитиною та особою, що її підтримує, є надзвичайно важливим. Дітям, які живуть в родинах дійсних алкоголіків, дуже потрібна допомога для того, щоб витримати. Потрібно допомогти дитині вирішувати різні важкі або небезпечні родинні ситуації, напр., коли батько є агресивним, діти залишаються самі вдома без опіки, мама лежить п’яна і не показує ознак життя і т.п. Можна спільно з дитиною опрацювати такі стратегії поведінки, які б уможливили їй поводитися адекватно до даної ситуації. Підтримуюча особа може також спільно з дитиною будувати систему зовнішньої підтримки, а отже шукати безпечні місця та людей, на допомогу яких дитина могла би розраховувати (напр., дідусів, тіток, сусідку). Важливо допомогти дитині зрозуміти те, що діється в родині, та як зарадити собі з страхом, болем, самотністю, почуттям провини та іншими почуттями. Це потрібно робити обережно, щоб не порушувати зв’язки дитини з батьками.

Не   вистачить   допомоги   в  навчанні,  спільного   приготування

домашніх завдань або ж проведення з дітьми часу в цікавий спосіб. Необхідним є надання психологічної допомоги. Це є завданням соціотерапевтичних світлиць.

У роботі з дітьми ідеальними та результативними є:

  • Соціотерапевтичні світлиці.
  • Світлиці за місцем проживання.
  • Соціотерапевтичні клуби.
  • Групи підтримки при парафіях.

В усіх цих осередках реалізовуються терапевтичні спеціальні програми для дітей з алкогольних родин. Мета занять має бути визначена не лише для всієї групи, але також для окремих її членів. Кожна дитина має мати свій опрацьований індивідуальний план допомоги, пристосований до її потреб, який визначений через добре проведену діагностику. Погляд на ситуацію дитини з різних точок зору – стану її потреб, попереднього розвитку, актуального моменту зранень, які пережила, та їх наслідків, ролі, яку здійснює в родині, та врахування взаємодії цих чинників, дає можливість на повну оцінку ситуації і планування напрямків дій, послідовності їх реалізації. Надаючи допомогу, вихователь має налагодити контакт з іншими інституціями, такими як: служби соціального захисту, міліція, психологічно-педагогічна порадня, шкільний педагог, консультаційні центри. Співпраця між ними та скоординованість дій може привести до покращання ситуації дитини та збільшення успішності втручань, які здійснюються іншими членами родини, особливо в аспекті мотивування батьків до терапії та розв’язування особистих проблем.

Поради та рекомендації

Враховуючи специфіку допомоги та важкі завдання, робота осіб в соціотерапевтичних світлицях має бути охоплена супервізією та консультацією. Супервізію та консультації можуть проводити відповідно підготовлені особи, які мають досвід роботи з дітьми. Добрим прикладом для організації консультацій в місцевості, де важко одержати допомогу спеціалістів, є організування спільних зустрічей працівників з найближчої території. Метою зустрічей є обговорення способів розв’язування проблем дітей та їх родин. Потрібно пам’ятати, що рух самодопомоги не замінює професійної супервізії.

Соціотерапевтичні світлиці мають бути організовані поза школою, що дозволить уникати встановленню „ярликів” та стигматизації дітей з т.зв. патологічних родин. Соціотерапевтичну групу мають проводити принаймні дві особи, тобто на всіх заняттях є принаймні двоє лідерів, а число дітей не перевищує 10 осіб.

Групи дітей мають бути організовані за віком: 7-10, 11-12, 13-15 років. Програми групових занять (цілі, форми занять, методи) мають бути пристосовані до потреб розвитку дітей та труднощів, які виникають через їх ситуацію в родині.

Цілі, які поставлені в програмі можуть бути реалізовані при застосуванні різних форм та методів роботи з дітьми, напр.: мистецькі, музичні, театральні, спортивні заняття, розвиваючі ігри та забави, конкурси, мандрівки, літні табори і т.п. Особа, яка проводить заняття, має застосовувати ті форми роботи, в яких є найбільш компетентна.

Якщо в даній місцевості немає можливості створити соціотерпаевтичну світлицю, яка б здійснювала формальні вимоги щодо незалежного приміщення та кількості годин роботи, програма соціотерапії може бути реалізована в формі соціотерапевтичних занять. Однак повинні дотримуватися стандарти у сфері цілі та завдань проведення такого типу занять.

Якщо програма, яка реалізується, не дотримується основних положень програми соціотерапії, то таку світлицю не потрібно називати соціотерапевтичною.

Світлиця за місцем проживання також відіграє важливу роль в процесі допомоги дітям, особливо з дисфункційних родин.

Групова робота – групи підтримки мають за мету:

  • Усвідомлення дітьми, що вони не є самі.
  • Усвідомлення  ними,  що  це  не  їх провина,  що  батьки  є алкоголіками.
  • Навчання про те, чим є залежність. Запевнення у тому, що алкоголізм може бути вилікуваний.
  • Навчання про краще розуміння себе та опіки над собою.
  • Навчання комунікативних навичок.
  • Пізнання технік розв’язування проблем.

Потрібно пам’ятати, що у дітей та молоді є добра воля. Вони хочуть бути свобідними, тому також найкращою мотивацією до профілактичної роботи є присутність дорослих, які на основі любові, віри, надії та особистого прикладу так спрямовуватимуть зустрічі, щоб учасники могли прийняти добрі та відважні рішення. Діти та молодь через навчання відповідних постав асертивної поведінки, хоч надалі залишаться в такому середовищі, є мудрішими та відважнішими у прийнятті певних рішень та виборів. Вони не мають чекати на те, що проблема узалежнення, напр., батька, мине. Натомість будуть знати, що в майбітньому не приречені пити, як їх батько, але можуть бути вільними.

4.Специфіка діяльності груп Ал-Атін

Ал-Атін є спільнотою молодих людей, як правило підлітків, життя яких зараз або в минулому відбувалося в близькому контакті з особою, яка узалежнена від алкоголю. Члени Ал-Атін зустрічаються, щоб допомогти собі в розв’язуванні спільних проблем. Діляться свідченнями, вивчають про алкоголізм як про хворобу родини та концентруються на особистісному розвитку, щоб зменшити шкідливу дію наслідків алкоголізму на своє життя.

Положення Ал-Атіну:

• молоді люди зустрічаються для того, щоб:

  • ділитися досвідом, силою та надією з іншими молодими людьми;
  • розмовляти про труднощі;
  • вчитися, як дати собі раду з проблемами;
  • отримувати взаємну підтримку;
  • зрозуміти правила програми Ал-Атін та Ал-Анон;
  • вчитися використовувати в своєму житті програму 12 кроків;

• під час зустрічей молоді люди вчаться, що:

  • алкоголізм є хворобою;
  • мають емоційно відмежуватися від проблем особи, яка п’є, не перестаючи її любити;
  • в жодному разі не є винні за вживання алкоголю та поведінку цієї особи;
  • не є спроможні змінити або контролювати нікого, крім самого себе;
  • мають духовні та інтелектуальні здібності, можуть розвивати свої можливості, незважаючи на те, що діється у них вдома;
  • можуть досягнути щасливого та повноцінного життя, переживаючи його якнайповніше.

Ал-Атін є анонімною спільнотою. Все, про що говориться на зустрічах, потрібно беззаперечно тримати в таємниці.

Кожна група Ал-Атін має свого лідера або опікуна. Доросла особа є підтримкою для групи, передає знання та досвід, допомагає у важких справах. Часто трапляється так, що лідером групи є молода людина, однак її завданням є лише ведення зустрічей та можливий контакт з опікуном або професіоналом (психолог, терапевт і т.п.), який підтримує групу.

Ал-Атін часто називають групою підтримки або групою самодопомоги, оскільки її творять та проводять молоді люди, не потрібно для цього спеціальної освіти. Щоб долучитися до групи, вистачить й того, що хтось має алкогольну проблему вдома і прагне щось змінити в своєму житті.

Групи Ал-Атін зустрічаються в різних місцях: пораднях, парафіяльних залах, школах. Часто в тому самому місці існують також групи для дорослих – Ал-Анон, або АА.

Групи зустрічаються щотижня, поглиблюють зв’язки між собою. Щотижневі зустрічі створюють більше можливостей для роботи над програмою та швидше застосування його в щоденному житті.

Якщо знаєте декілька осіб, які мають подібну проблему вдома, і можете також створити нову групу, для цього не потрібно нічиєї згоди.

Приклад сценарію зустрічі Ал-Атін:

  • Привітання. Ведучий запалює свічку. Учасники стають в коло і подають собі перехрещені долоні. Ведучий говорить: “Заспокіймося і задумаймося, для чого ми прийшли сюди”. Після цього учасники стискають собі долоні та сідають в коло так, щоб всі добре бачили один одного.
  • Ведучий читає преамбулу груп Ал-Атін. Коротко говорить про правила, які обов’язкові в групах Ал-Атін, тобто ,що: не оцінюємо інших; не перебиваємо особу, яка говорить; не коментуємо ані під час, ані після зустрчі; не задаємо питань; говоримо лише про власні почуття та переживання; те, що говорять інші особи, і те, хто є на зустрічі, охоплене таємницею. Ведучий читає Перший Крок Ал-Атін і просить, щоб кожен з учасників по черзі прочитав по одному кроку. Таке саме правило стосується також 12 Традицій груп Ал-Атін.
  • Після цього ведучий запрошує всіх, щоб розповіли, що важливого діялося у них останнім часом. Якщо в зустрічі беруть участь нові особи, то може теж попросити, щоб кожен коротко себе представив.
  • Коли кожен, хто хотів, розповів про свої почуття від останнього моменту зустрічі, ведучий дякує за висловлювання і пропонує тему на подальшу частину зустрічі. Після того, як група приймає тему, учасники можуть розповідати про свої переживання, пов’язані з темою. Добре, щоб ведучий звернув в цій частині увагу на те, аби розповіді стосувалися безпосередньо теми, і щоб зустріч не переходила в дискусію, напр., над інтерпретацією теми. Коли кожен, хто хотів висловиться висловився, ведучий ще раз перевіряє, чи є ще хтось, хто хотів би висловитися, і в кінці дякує за присутність.
  • Закінчення. Усі встають, подають собі схрещені руки. Ведучий просить, щоб всі повторювали за ним „Молитву про Душевний Спокій”. Після молитви стискають собі руки. Ведучий може ще на завершення пригадати про принцип анонімності.

 Важлива інформація

 Пам’ятай про те, що:

  • Не лише Ти є дитиною алкоголіка.
  • Можеш звернутися за допомогою до Ал-Атін, Ал-Анон, АА або осіб, які професійно займаються алкоголізмом.
  • Ти повинен одержувати знання про алкоголізм, який є хворобою всієї родини.
  • Намагайся бути правдивим та щирим щодо себе та інших.
  • Маєш право використовувати свої здібності згідно з своїми інтересами.
  • До алкоголізму потрібно ставитися розсудливо та без злості.
  • Пам’ятай, що не лише алкоголіки, але всі члени родини є емоційно вплетені в цю хворобу.
  • Варто знайти собі когось з-поза твоєї родини, кому зможеш довіритися.
  • Маєш навчитися вибачати, оскільки, зберігаючи образи, шкодиш самому собі.
  • Не можеш втрачати надію та віру в свою Вищу Силу.
  • Варто зробити іспит совісті та визнати свої помилки.
  • Ти повинен переказувати іншим свої знання про Ал-Атін.

Пам’ятай про те, що не повинен:

  • У нічому не давати полегшення алкоголіку, витягувати його| з клопотів та нести відповідальність за його помилки.
  • Намагатися   стримувати   алкоголіка   перед   вживанням алкоголю – і так цього не подолаєш. Лише він сам може це зробити.
  • Сваритися з алкоголіком, який п’є.
  • Приховувати, ані викидати його алкоголь – алкоголік купить його собі ще більше.
  • Коли алкоголік звинувачує тебе за своє вживання алкоголю, і не бери цього близько до серця – він просто шукає якоїсь відмовки.
  • Вживати алкоголь або наркотики як втечу від родинних проблем.
  • Оскаржувати, оцінювати, ані критикувати – пам’ятай, що алкоголізм є хвороба.
  • Робити проблему батьківського алкоголізму найважливішою та єдиною проблемою свого життя.
  • Очікувати, що щось зміниться з дня на день.
  • Очікувати змін ні від кого, за винятком самого себе.
  • Дозволяти, щоб тебе охоплював жаль над собою, – він може тебе знищити.
  • Переоцінювати проблеми алкоголіка.

5. Матеріали, які використовуються в Ал-Атін

Молитва про Душевний Спокій

Боже дай мені

Розум і душевний спокій, прийняти те, чого не можу змінити

Мужність, аби змінити те, що можу змінити і мудрість, аби відрізнити одне від другого

Преамбула1

Ал-Атін, частина Родинних Груп Ал-Анон, є спільнотою молодих людей, на життя яких вплинув алкоголізм когось із батьків, або іншої близької особи. Ми взаємодопомагаємо собі, ділячись своїм досвідом, силою та надією.

Ми переконані, що алкоголізм є хворобою родини, оскільки впливає на емоції, а часто також на фізичне здоров’я членів родини. Насправді ми не можемо змінювати, ані контролювати наших батьків, однак можемо внутрішньо відмежуватися від їх проблем, не припиняючи водночас любити їх.

Ми не дискутуємо на релігійні теми, і не займаємося проблемами ніяких організацій. Нашою єдиною метою є розв’язання наших власних проблем. Намагаємося дотримувати анонімності щодо наших членів.

Дванадцять кроків Ал-Атін

1. Ми визнали, що безсилі перед алкоголізмом наших близьких, визнали, що перестали контролювати своє життя.

2. Повірили, що тільки Сила, більш могутніша ніж наша, може повернути нам здоровий глузд.

3. Вирішили доручити   нашу волю і життя Богові, як ми Його розуміємо.

4. Щиро і відважно здійснили іспит совісті.

5. Визнали перед Богом, собою та іншою людиною істинну природу наших помилок.

6. Повністю підготувались до того, щоб Бог звільнив нас від наших вад.

7. Смиренно просили Бога усунути наші вади.

8. Склали список усіх тих людей, яких ми скривдили, і сповнились бажанням загладити свою провину перед ними.

9. Виправили помилки, які здійснили щодо всіх людей, де це було можливим без нанесення їм чи іншим шкоди.

10. Продовжували й надалі іспит совісті, не приховуючи помилок, яких вчинили.

11 Через молитву та роздуми шукали поглиблення зв’язку з Богом, як ми Його розуміємо, прохаючи лише про пізнання Його волі щодо нас та сили її здійснити.

12. Після духовного відродження, до якого привели ці Кроки, ми намагалися донести сутність наших ідей до інших дітей алкоголіків, і застосували ці принципи у всіх наших справах.

 Дванадцять традицій Ал-Атін

1. Наш спільний добробут повинен стояти на першому місці. Особистий розвиток більшості залежить від нашої групової єдності.

2. Єдиним та найвищим авторитетом Ал-Атін є люблячий Бог, який проявляється в нашій груповій свідомості. Наші лідери є лише наділені довір’ям викинавці, вони нами не керують.

3. Якщо діти алкоголіків збирвються з метою взаємодопомоги, можуть вважатися Групою Ал-Атін. Єдина умова участі це наявність в родині, або серед близьких приятелів когось узалежненого від алкоголю.

4. Кожна група повинна бути цілком самостійною, за винятком справ, що стосуються інших груп Ал-Атін, Ал-Анон, або АА загалом.

5. У кожної групи Ал-Атін є лише одна головна мета – допомога дітям алкоголіків. Реалізуємо це застосування 12-ти Кроків АА у нашому житті та через розуміння й додавання підтримки нашим ближнім.

6. Групи Ал-Атін ніколи не повинні надавати свою назву, або у будь-який спосіб підтримувати діяльність інших організацій. Ім’я Ал-Атін не повинно бути включеним в яку-небудь публічну дискусію, щоб проблеми, пов’язані з грошима, власністю і престижем не відволікали нас від нашої головної мети. Ми повинні завжди співпрацювати з АА.

7. Кожна група має повністю спиратися на власні сили, і не приймати матеріальної допомоги ззовні.

8. Дванадцятий Крок Ал-Атін повинен бути реалізований спмою групою, без допомоги осіб, які професійно цим займаються. Однак наші Центральні Служби можуть наймати фахових працівників.

9. Групи не повинні мати рис організації, але можуть вибирати зі своїх членів представників, які б творили служби, аба комітети, безпосередньо відповідальні перед тими, кому вони служать.

10. Групи Ал-Атін не виражають думок у справах, не пов’язаних з їх діяльністю, щоб ім’я Ал-Атін ніколи не залучалося в публічні дискусії.

11. Наша політика у взаємовідносинах з громадськістю засновується на привабливості наших ідей, а не на рекламі. Ми повинні завжди зберігати анонімність в контактах з пресою, телебачення, радіо та кіно.

12. Анонімність – духовна основа всіх наших Традицій, що постійно нагадує нам про те, що першочерговими є Традиції, а не особисті переконання та користь наших членів.

12 кроків до видужання

1. Щиро визнай, що це проблема, яку ти самостійно вирішити не можеш, беручи до уваги знання й засоби, які є в тебе на даний момент.

2. Почни здобувати інформацію про справжні причини твоїх труднощів.

3. Навчися визначати джерела своїх труднощів в стосунках, а не в особах.

4. Не звинувачуй себе постійно за помилки та недосконалість.

5. Не критьикуй себе постійно за помилки та несконалість.

6. Припини «інтриги» та «гру в слова», крли хочеш чогось досягти. Навчися ставити вимоги.

7. Не бійся попросити про щось іншу людину, одночасно поважаючи її право на відмову.

8. Навчися повністю переживати і виявляти свої почуття.

9. Доклади зусиль, поглиблюй усвідомлення своїх почуттів, думок, потреб, радощів та прагнень.

10. Навчися визнанчати свої психїологічні кордони у взаєминах з іншими. Навчися говорити «ні».

11. Навчися близькості з іншими людьми,щоб отримувати від них потрібні тобі знання, турботу, щирість і зв’язки.

12. Навчися жити у свідомості, що твоі стосунки з іншими людьми є не сталі, а змінні, Це відкриє тобі нові можливості для спілкування з людьми.

No Comments

Залишити відповідь