СІМ’Я З АЛКОГОЛЬНОЮ ПРОБЛЕМОЮ

31.08.2009

Опрацювала В. Штандер

Програма “ПРОБУДЖЕННЯ”

Директор програми: Сидоренко Ольга

Обкладинка :Перженцев Олександр

Проект серії, проект видання, макет, оформлення: Голубцов Олександр

Друк: ТзОВ ТАЛ-промоція” лтд

© Інститут психології здоров’я і тверезості, 1993

Родиною з алкогольною проблемою називають таку родину, в якій хоча б одна особа п’є так, ідо завдає шкоди іншим. Це здебільшого стосується сімей, де хтось є узалежненим від алкоголю. Особа, що п’є деструктивно, викликає для навколишніх людей життєві, емоційні та фінансові проблеми, внаслідок чого вся родина бореться з “алкогольною проблемою” в широкому розумінні.

 

Опрацювала В. Штандер

Програма “ПРОБУДЖЕННЯ”

Директор програми: Сидоренко Ольга

Обкладинка :Перженцев Олександр

Проект серії, проект видання, макет, оформлення: Голубцов Олександр

Друк: ТзОВ ТАЛ-промоція” лтд

© Інститут психології здоров’я і тверезості, 1993

Родиною з алкогольною проблемою називають таку родину, в якій хоча б одна особа п’є так, ідо завдає шкоди іншим. Це здебільшого стосується сімей, де хтось є узалежненим від алкоголю. Особа, що п’є деструктивно, викликає для навколишніх людей життєві, емоційні та фінансові проблеми, внаслідок чого вся родина бореться з “алкогольною проблемою” в широкому розумінні.

Можна сказати, що ця проблема стосується не лише того, хто п’є, бо ніхто не живе в суспільному вакуумі. Ця проблема стосується всіх людей близько пов’язаних з алкоголіком: тих, хто його кохає і про нього турбується, хто якось від нього залежить, живе з ним у якійсь спільності. Саме тому, що хвороба охоплює всю родину, і тих людей в ній, що самі не п’ють – можна розпочинати роботу над вирішенням проблеми від неузалежнених членів сім’ї. Варто працю­вати з родиною, бо це система де алкоголь є важливим фактором. Зміна системи може багато перемінити в дії цього фактора.

Родина – це суспільна група, учасники якої є взаємозалежні у вирі­шенні своїх емоційних, духовних та суспільних потреб. Такий погляд на речі означає, що в родинному житті виникає чимало проблем.

Без проблем сімей не існує. В різних фазах людського життя осо­би і життя сімейного суперечності щодо мети та засобів її досягнення набирають різних розмірів, розмірів, іноді навіть драматичних. Кожен член сім’ї по-своєму розуміє цю мету та засоби дії для її досягнення не буває сімей без конфліктів. Важливо те, щоб конфлікти вирішувати конструктивно, а суперечності розв’язувати у міру можливості. Родина з алкогольною проблемою має специфічні труднощі, але важливо підкреслити, що вони не кращі і не гірші, та й навіть не можна сказати: менші чи більші, ніж проблеми інших сімей.

Один з відомих фахівців родинної терапії, Вірджинія Сатір, під­креслює чотири особливості психологічно здорової сім’ї:

  •         Позитивне самоусвідомлення та автономія окремих членів сім’ї. о Відверте й ефективне спілкування.
  •         Взаємність.
  •         Зв’язок із зовнішнім світом.

Цікаво, як ці риси можуть виглядати в родині з алкогольною проб­лемою? Розглянемо уважніше кожну з них.

Позитивне самоусвідомлення означає, іншими словами, сприйняття самого себе таким, як є і загальне відчуття “у мене все гаразд”, навіть якщо деякі мої вчинки й заслуговують критики. Я можу припуститися помилок, шукаючи кращих способів жити. У мене є певні вади та обмеження, але я з ними змирився. Сприймаю себе разом з обмеженнями і з добрими, сильними сторонами. Я маю таку ж цінність, як і інші люди, а мої потреби і бажання не кращі і не гірші, ніж прагнення і потреби інших. Сприймаю себе як жінку (муж­чину) і дозволяю собі черпати силу і підтримку з факту, що в мене є певна стать. Я люблю себе і заслуговую на любов. Маю право подбати про себе, коли мені погано та присвятити собі особливу увагу, коли потребую цього. Немає причин ставитися до себе гірше, ніж до найближчих. Саме зі собою мені доведеться спілкуватися до кінця моїх днів, тому для себе я – найважливіша особа. Я заслуговую на увагу і повагу з боку інших, маю право як давати, так і брати. Це все не звільняє мене від зосередження на питанні: “Як жити?” й від відповідальності за реалізацію пізнаної відповіді.

Протилежністю до такої позиції є егоманія, з одного боку, або невпевненість у собі і неповага до себе, з іншого. Ці два полюси, становлять протилежності гармонії між ” я та інші “; вони парадок­сально пов’язані між собою. Найчастіше саме страх і невіра в себе змушують ставити себе вище за інших, неповага до себе дає привід для неповаги до інших. Самонезгода і самопокарання поєднані з об­разою та агресією до інших; глибокої доброзичливості до інших людей неможливо досягти без доброзичливості до себе самого. Добрі вза­ємини з іншою особою (також у подружжі і в сім’ї) можна побуду­вати лише тоді, коли людина усвідомлює, “хто я такий”, “звідки я можу знати, як ставитися до тебе, коли я не знаю, як ставитися до себе самого?”

* У родині з алкогольною проблемою нелегко знайти самоповагу й позитивну самосвідомість. Швидше навпаки, всі мають претензії до самих себе й одне до одного. Як алкоголіки, так і партнери-родичі, а навіть і діти,які підростають, пов’язані кривдою та провиною, обра­зою, агресією й почуттям відсутності будь-якого порядку. Разом із звинуваченнями, почуттям вини та неадекватності (він поганий чоло­вік, але це через мене, бо я погана жінка) з’являються інші прикрі емоції. Емоційний клімат “алкогольної” родини визначається почуттям сорому, провини та кривди, образи, страху і злості. В інших людей, в інших сім’ях також бувають ці відчуття , але рідко в такому поєднанні та хаосі, як це має місце в алкогольній сім’ї. Злість переходить в жаль, жаль – у почуття провини, провина – у страх, страх – в образу. Така чи подібна комбінація деструктивних станів не дуже сприятлива для самоповаги й реалістичного погляду на власні проблеми.

Автономія разом із самоповагою – друга важлива риса людей, чиї взаємостосунки є позитивними. На перший погляд, вона заперечує єдність. Автономія означає право особи на створення власного, не­повторного образу своєї особистості й особливого способу життя. Зріла єдність це спільність автономних особин, що означає спільність вибору, а не поневолення. Якщо мої зв’язки з людьми ґрунтуються на відчутті примусу це схоже на рабство. Якщо ж їх основою є відчуття “вважаю за потрібне”, “вибираю” – то це ближче до автономії. Але щоб ясно і чітко окреслювати це, треба досить ясно розуміти межі свого “я”, що є мною, а що не є мною. Чітко розуміти, де мій страх, а де чужий страх. Де мої обов’язки, а де не мої. Що підлягає моєму впливові, а що не підлягає.

* У сім’ї з алкогольною проблемою психологічні межі окремих осіб взаємно перетинаються, вони хаотичні і розмиті. Замість відпові­дальності або відмова від неї, або надвідповідальність, що означає ставлення до іншої людини, дорослої – як^ до дитини чи недієздатної особи. Люди взаємно порушують психологічні кордони одне одного, роблячи щось “за когось”, або дозволяють комусь думати, плану­вати і відповідати за них. Щоб хтось краще за них міг знати, чого вони хочуть чи що для них добре. Інтенсивно переживають чиїсь почуття замість своїх, прагнення і турботи чужі, а не свої. Або дають свою психологічну роль під чиєсь керівництво, запитуючи: “Скажи, що мені робити? Ти ж знаєш мене краще ніж я сам. Ти це зробиш краще від мене”. Хаос та розмитість меж несприятливі для побудови зрілого зв’язку. Про зустріч двох суб’єктів можна говорити лише тоді, коли вони досить самостійні, щоб вважатися суб’єктами.

Відверте й успішне спілкування – це таке, при якому члени сім’ї можуть спокійно розмовляти про всі важливі справи у своєму житті. Це означає, що вони вміють і говорити про це, і слухати.

Є чимало причин, внаслідок яких люди не розмовляють і не слуха­ють одне одного, коли йдеться про певні речі. Це може бути страх перед осудом і агресією (не можна йому цього казати, бо він накричить на мене), острах образити іншу особу (їй не можна цього казати, бо їй буде прикро), острах проявити якісь погляди чи думки, яких людина в собі не любить (як я йому це скажу ? Буде видно тоді, що я його підозрюю…), почуття безнадії (це все одно нічого не змінить), зрештою, боязнь називати деякі речі своїми іменами, віра в те, ідо поки їх не назвеш, вони не існують. Найважче буває говорити про почуття. Про глибокі турботи, прагнення, побоювання, слабості. Багато хто з нас боїться відкрити свої слабкі сторони, щоб не зазнати болю. Боїться попросити, щоб не одержати відмову, показати, що для нього щось є важливим, щоб в нього це не відібрали. Є родини в яких не можна проявляти злість чи силу, бо це нібито загрожує іншим. Виключені з родинного життя теми та почуття залишають простір “табу”, “мертву зону”, якої не можна торкатися. Залежно від її обсягу, спілкування в родині в тій чи іншій мірі порушується.

* У родині з алкогольною проблемою “мертвою зоною” є почуття та переживання, пов’язані з алкоголем, навіть сам факт пияцтва чи випивки. Завжди говориться, що “тато захворів”, “мама втомилася”, однак не кажуть, що хтось просто впився. Страх і сором примушу­ють обманювати навіть себе, а побоювання зіпсути стосунки п’яного з членами сім’ї відбирає мову дорослим. Я знаю одного батька, що в добрих взаєминах і в любові проводив час із своїм, тепер 16-ти літнім, сином. Вони разом проводили відпочинок, їздили в походи й на рибальство. Але жодного разу ніхто з них навіть словом не обмови­вся, що мама п є. Коли хлопчик мав 6-8 років, він тільки щоранку запитував: “Як мама себе почуває?” Потім перестав.

“Табу” є не лише факт зловживання алкоголем,але й почуття, по­в’язані з цим. Люди бояться, що алкоголік прийде п’яний, але не кажуть цього, гніваються й заперечують, коли їх про це запитати. Сором не дозволяє говорити про те, що було вчора, і хто що з цього приводу відчував. Звичайно, бувають сварки. Але крики, сварки, прізвиська та докори – це не розмова, хоча вони й ніби-то розряджають внутрішнє напруження. Атака породжує контратаку. А щира й відверта розмова з алкоголіком неможлива – це знають всі, хто живе поруч з узалежненим. Його система ілюзій та заперечень, внутрішній самообман, в якому він живе, не дає доступу ні для фактів, ні для слів. Атмосфера в родині з алкогольною проблемою – це або буря або затишшя перед бурею. Напруження і зриви, від яких можна втекти, виходячи з дому або закриваючи вуха навушниками, книжками, які “ковтаються”, а не читаються, світом власних мрій чи нервовим зосередженням на справах, які не вимагають аж такої енергії та зусиль; прибиранням, чищенням, плетенням, які тимчасово заспокоюють. У такій атмосфері нелегко насмілитися, а насмілившись нелегко пробитися до мами з розмовою про шкільні проблеми. Відомо, що є важливіші речі й важливіші для мами справи. Нелегко запитати в сина, як у нього справи, бо він може згадати про якісь прикрі події вчорашньго дня. Матері не можна сказати, що нема вже сили так жити, бо вона ж казала,щоб не виходити за нього заміж. Соромно признатися подрузі, що в домі нема ані копійки, бо вона ж знає, що чоловік непогано заробляв. І так далі. Мертва зона спілкування, пов’язана з алкоголем та його наслідками паралізує відвертий та щирий обмін думками. Робить людей самотніми, чим набагато збільшує життєвий тягар.

Взаємність означає, що люди можуть взаємно віддавати одне од­ному увагу, турботу, підтримку та енергію. Ролі в сім’ї визначаються певною стабільністю. Мама багато років є мамою, а дитина – ди­тиною, тому напрям стосунків між ними є сталим, поки дитина не стане дорослою. Але всі знають, що бувають моменти і ситуації, коли доросла й сильна людина потребує підтримки і допомоги: її мо­жуть надати інші, навіть молодші, це, можливо і корисно. Коли хтось через збіг обставин чи втрату сил випадає зі своєї ролі – його ак­тивність переходить до інших. У психологічно здоровій сім’ї такі “по­слуги” є взаємними та здійснюються почергово. Сьогодні я тобі до­поможу – завтра ти мене підтримаєш. Сьогодні я тебе втішу завтра ти мене.

 * У родині з алкогольною залежністю такої взаємності немає. Через той факт, що алкоголік постійно не виконує своєї ролі, под­ружньої, батьківської, сімейної; не дотримується обіцянок та умов, не вкладається у терміни – тому підтримка, енергія та увага перева­жають в одному напрямку. Це алкоголіка треба підтримувати, “лата­ти” його недоробки, пильнувати за його вчинкамив, забезпечувати його наміри. З боку узалежненого на таку ж “відплату” не можна надто розраховувати, або взагалі неможливо сподіватися. Якщо “нев-заємність” триває роками і в різних важливих галузях життя, то в сім’ї створюється клімат образи. Саме це може викликати скандал з плачем у відповідь на запитання: “Котра година?”

Відвертість – це зв’язок із світом. Це означає, що сім’я не є замкненою системою. Це швидше жива клітина з прозорою мембра­ною”. Існує обмін. Виходимо до людей – і люди приходять до нас. Приходять ідеї, погляди, інформація, що “переробляються” в родині; одне залишається, інше відкидається як непотрібне чи небажане. Свої проблеми можна виявити іншим людям, щоб створити “вигляд з боку” деяких надміру емоційних справ. Сім’я – це швидше комірка в сіті суспільного життя, ніж ізольована частина мозаїки.

 * У родині з алкогольною проблемою все закривається від інших. “Не вимітати сміття”, а хвалитися особливо немає чим. Через сором уникають запрошувати до себе інших та ходити в гості, щоб не про­вокувати запросин та розпитувань. Або навпаки: перестають ходити в гості з боязні перед тим, що узалежнений переп”є, тому немає приводу запросити когось. Діти не запрошують товаришів, а оскільки тут також існує певний “принцип взаємності” – найчастіше все виходить на вулицю. Сім’я ізолюється люди стають самотні, не спілкуються й між собою. Дуже нелегко вийти з цього заклятого кола, щоб попросити допомоги чи підтримки. А це посилює як саму алкогольну хворобу, так і дисфункцію цілої родини.

Фази адаптації до існування в родині з алкогольною проблемою

На основі досліджень та багаторічних спостережень 50-сімей з алкогольною проблемою, один із фахівців в галузі досліджень і тера­пії родин, Джоан Джексон, описала такі адаптаційні фази життя в родині з проблемою алкоголізму.

ФАЗА 1. Починаються випадки надуживання алкоголю, і вони, хо­ча поки що нечасті, викликають напруження в подружньому зв’язку. Сім’я (дружина) намагається якось перешкодити цьому, але опір особи, що п’є, зводить ці зусилля нанівець. Розвивається система відмовок, виправдань, обіцянок та їх порушення. Панівною позицією є заперечення проблеми.

ФАЗА 2. Разом з тим, як частішають випадки зловживання алкого­лем, посилюється ілюзія родини. Все частіше думки та вчинки членів її зосереджуються навколо алкоголю. Зростає напруження, претензії, погіршуються подружні стосунки, з’являються емоційні відхилення в дітей. Докладаються зусилля до утримання структури сімейного життя в незмінному вигляді та приховання негативних наслідків пияцтва.

ФАЗА 3. Родина починає відмовлятися від спроб контролювати поведінку алкоголіка. Люди починають займатися передусім вирішен­ням “сьогоднішніх” проблем, не думаючи про віддалену перспек­тиву, та плани на майбутнє. Порушення у дітей стають помітнішими, закінчуються спроби підтримання ілюзій на тему того, що алкоголік “схаменеться”. Посилюється дезорганізація сімейного життя.

ФАЗА 4. Дружина (як правило) бере контроль над життям сім”ї і починає ставитися до чоловіка як до великої впертої дитини. Жалість і сильні опікунські почуття змінюють попередньо переживані претензії та ворожість. Сім’я стає дещо стабільнішою і організованішою в тому напрямку, щоб звести до мінімуму наслідки поведінки алкоголіка.

Фаза 5. (Якщо до неї доходить) жружина починає відходити від чоловіка, що далі п’є, і з часом доходить ждо розлучення. Дії жінки зосереджені на вирішенні побутових і емоційних проблем, пов’язаних з розпачливим гаслом: “Рятувати себе». Може статися втеча від алкогольних проблем і від алкоголіка.

Фаза 6. Дружина ( чоловік) і діти реорганізовують родину і починають жити без узалежненої особи. Тобто вони провчаються до самостійності, відмовляються від претензій та сподівань щодо алкоголіка.

 Фаза 7.  (Якщо настане) алкоголік досягає стабільної абстиненції, а родина намагається заново зорганізуватися з метою включення алкоголіка в життя сім’ї, що не обходиться без серйозних емоційних проблем.

Кожна з цих фаз може тривати роками. Іноді адаптація затримується в 4-ій фазі – і так залишається. Алкоголік перебуває на орбіті родини, тоді як інші члени сім’ї “латають дірки» в бюджеті, життєвому порядку, почуттях і т.д., можна сказати, що «якось їм виходить», хоча це важливо назвати задоволеним чи здоровим життям.

Комплекс порушень та відхилень у членів сім’ї з прблемою алкоголізму окреслюється поняттям співузалежнення (чи коалкоголізму). Сюди належать такі прояви:

  • Алкогольна оцесія ( нав’язливі думки про те, чи алкоголік знову нап’ється, чи ні, в якому стані прийде, що зробить він, як прийде п’яний і т.д.) що означає концентрацію уваги і думок особи, що сама не п’є – на алкоголі.
  • Емоційні порушення у вигляді раптових змін настрою (емоційна гойдалка), депресійні стани, хаос емоцій, песимізм.
  • Духовне спустошення, у вигляді нервового зосередження на дрібницях щоденного життя, невміння зосередитися і задуматися над сенсом життя, Розпач, відчай, безнадія.
  • Підтримання алкоголізму через вивільнення алкоголіка від відповідальності за наслідки його пияцтва ( обман з метою прикриттч його «заминання» багатьох справ, захист його від неприємних наслідків його поведінки в нетверезому стані).
  • Психосоматичні порушення, неврози, вживання заспокійливих ліків чи інших засобів, що в рекзультаті може привести до власного узалежнення.

Співузалежнення – це кошти, які платять близькі алкоголіка за життя в умовах постійного психологічного стресу, Вибратися з цієї ситуації нелегко, пдкреслюю, що це практично неможливо зробити власними силами. Треба звернутися до людей – найкраще тих, що пережили подібні проблеми і труднощі. Іноді треба звернутися за психологічною  допомогою до спеціаліста, бо рівень болю. Відчаю та порушень вимагає цього. Існує думка, що кожен рік життя в родині з проблемою алкоголізму вимагає місяця власної роботит з особистими проблемами – і тільки така пропорція дає гарантію повернення здоров’я й душевного спокою.

А що з дітьми ?

Багатьох людей з точки зору деструкційних явищ “алкогольної сі­м’ї” найбільше цікавить, що ж діється з дітьми.

Діти відчувають біль та хаос, як і дорослі. Можна сказати, що зростають в умовах, несприятливих для душевного спокою та здоро­в’я. Вони вчаться:

По-перше: не можна розраховувати на дорослих. Досвід неви-конуваних обіцянок, нереалізованих планів і непослідовних вчинків, а також очевидної розгубленості батьків приводить до зневири у по­рядку та надійності. Це може викликати переконання, що життя – це хаос або джунглі, що не дає почуття безпеки чи довіри до світу. Це часто означає втечу у фантазії, внутрішній світ переживань і нереаль­ності, відірваності від “тут і тепер”. Про таких дітей говорять “не­видима дитина”, “витає в хмарах”, “особа не з цього життя”. Ці діти неклопіткі, але ніби “відсутні”. Інші, які вирішують шукати підтримки поза родиною або знаходять реальну і здорову допомогу в когось із дорослих, що здатні дати надію на добрий та безпечний порядок життя, (бабуся й дідусь, дальші родичі), або ж звернуться за підтримкою в групи з асоціальними чи антисоціальними нормами, що створює небезпеку спадання “на дно” суспільства.

По-друге: не говорити. Ця наука веде до ізоляції, замкнення та самостійності. Обманювати змушують як сором, так і надія. Кожен хотів би мати справедливого батька та люблячу маму, тому поки існує надія вона підтримує ілюзії. Крім того існує неписане правило замовчувати все те, що діється вдома. Тому так важко розмовляти з дітьми з родин, де хтось п’є надміру, про їх сімейні справи. Це ще більше посилює труднощі у знаходженні підтримки серед інших лю­дей.

По-третє: не відчувати. Деякі емоції занадто інтенсивні й болючі, щоб їх подолати. Біль, злість, страх, приниження. Виходом є відділитися від них, не відчувати. Також надія чи любов можуть зазнати глуму чи розчарування. Тому безпечніше їх притамовувати в зародку, коли вони не розвинулися. Наслідком цього може бути видиме “скам’яніння” й нечутиливість або, навпаки, розрегульовані емоції, гойдалка настроїв та надмірні реакції – подібно до розладу шлунка, спричиненого нестравною їжею.

* Не завжди алкоголь викликає драматичні події. Часто алкоголіки -люди отуманені, нечуттєві, сповнені почуття вини чи відсутні в сім’ї. Однак у деяких сім’ях трапляються й жахливі речі, такі як фізичне насильство чи сексуальне використання дітей. Це останнє частіше тра­пляється, ніж нам здається. Сексуальні надуживання не обов’язково мають характер зґвалтування. Частіше це спокуси, пестощі та збли­ження, що діються без протесту дитини, хоча й виникає відчуття, що це “щось не те”. Це стосується улюблених донечок (племінниць, внучок) чи інших знайомих. Часто самій дитині (у більшості ідеться про дівчаток, але не тільки) це дає певне сороміцьке задоволення, сексуальне збудження. Дитина почувається винною і це ускладнює будь-яке втручання на цю тему, бо від страху й провини все замовчується. Однак якщо дитина проявляє незрозумілу нехіть до когось із дорослих, розгубленість чи апатію варто уважніше придиви­тись до іі взаємин з дорослими членами сім’ї чи знайомими.

Агресія в родині з алкоголізмом часто призводить до насильсва. Без сумніву, що в цій справі необхідно навчитися захищати себе і дітей.

У деяких сім’ях приховуються факти насильства, як і зловживання алкоголем, що є досить нерозумним та недальновидним. В усіх важ­ливих справах нам необхідні союзники, бо з дійсно важкою ситуацією самотужки впоратися неможливо. Отже, якщо ніхто не знає про фізичну агресію нехай хтось знає. Як і з надмірним питтям. Існують суспільні та юридичні засоби захисту, але ними треба користатися рішуче. Відмовитися від безглуздого й фальшивого сорому перед експертизою, прокуратурою, поліцією чи судами. Мовчання й непевність жертви посилює самовпевненість агресора, сприяє насильству. Часто треба перебороти свій страх.

Це нелегко, але можна знайти підтримку в інших людях, вийти з ілюзій, попросити допомоги. Всюди знайдуться люди, що подадуть руку, хоча відчай та безнадія і зневірюють у можливості цього.

Що можна зробити !

  • Почни здобувати інформацію про алкогольну хворобу та вплив співузалежнення на членів родини особи, що п’є.
  • Вийди до людей. Спробуй перебороти себе в цьому й повірити, що цей крок необхідний для оздоровлення цілої родини. Вам треба відновити зв’язки, і кожен повинен почати зі самого себе. Тому знайди групу “АлАнон”, де знайдеш підтримку. “Ал-Анон” зустрічаються раз на тиждень. Можеш туди прийти й послухати, нічого не кажучи про себе. Інформацію про такі групи можна знайти в нотаріальних консультаціях чи за телефоном довір’я.
  • Коли зможеш, почни говорити про узалежнення у твоїй родині з дітьми. Цю тему треба освоювати крок за кроком. Не забувай, що діти вже засвоїли погляд, що про це говорити не можна.
  • Почни окреслювати кордони своєї території й говорити “ні”. Якщо треба – почни рішуче і послідовно захищати себе й дітей. Пе­реглянь, наприклад, свої погляди щодо того, чи сексуальне співжиття є подружнім обов’язком незалежно від емоційних коштів і бажання, чи ні. Можливо, ти визнаєш себе людиною вільною, що не дозводяє порушувати своїх принципів та меж.
  • Розвивай у себе позитивну самосвідомість, подбай про свої пра­ва, їх висловлювання й захист. Ти маєш не меншу вагу й цінність, ніж інші люди. Ти заслуговуєш на увагу й кохання.
  • Дай алкоголікові повністю відчути наслідки зловживання спирт­ним. Не лікуй його похмілля, не вигороджуй його, не влаштовуй лікар­няних для нього, не роби вигляду, що все гаразд.
  • Спробуй скористатися методом кризової інтервенції щодо тво­го алкоголікз-пияка.
  • За допомогою та при підтримці інших людей спробуй зрозумі­ти, що для тебе можуть означати більш конструктивні батьківські (ма­теринські) обов’язки.
  • Працюй над утриманням від порушень чужої території. Не на­магайся думати за, влаштовувати за, жити за інших, бо прожити можна тільки власне життя.
  • Зверни увагу, чи єдність і незалежність у вашій сім’ї перебува­ють у належній рівновазі? Може хтось потребує більшої самостійно­сті, а інший – більшої уваги та єдності ?
  • Навчися створювати умови для широкого й відвертого спілку­вання на тему важливих справ вашої родини. Можливо, спочатку тобі самому (самій) треба навчитися цього поза родиною.
  • Приглядайся до власних почуттів, прагнення, цінностей, бачення світу та інших людей. Пізнавай себе і перевіряй правильність своїх поглядів. Дбай про покращення якості власного життя та звязків з іншими людьми.
  • Змінюй те, що можливо змінити на краще у своєму житті, не треба надміру жаліти себе й упиватися своєю жертовністю. Може, твої жертви нікому не приносять користі. Одночасно пам’ятай, що не на все можеш мати вплив.
  • Можливо, ці завдання нелегкі. Якщо так – звернися за допомо­гою до фахівця. Знайди когось, хто спеціалізується на проблемах узалежнень, особливо, родин з алкоголізмом.

No Comments

Залишити відповідь